Я бачу тут є дискусія чому Денис вирішив звільнитись зі Збройних сил України. Я його друг, тому розкажу чому. Він 10 років віддав армії (починаючи з навчання в ХУПСі, закінчуючи службою в Миргороді). Лиш трохи часу перед повномасштабним вторгення попрацював як куа і знову почалося. Армія завжди була тюрмою, коли служиш в армії ти не вільна людина, постійні відрядження, в будь-який момент треба було бути на місці, про відпустки я взагалі мовчу, щось планувати було не можливо. Коли ми з ним познайомились і почали дуже гарно дружити то я тільки тільки починав свій шлях як куа. Я йому розказував про свою роботу, він мені про свою. Це була взагалі як паралельна реаліст для нього, що якщо захворів то можна взяти лікарняний, можна планувати відпуски і самому вирішувати коли вони будуть і чи будуть взагалі, на той момент в Україні (і я вам скажу і навіть зараз) зарплата тих же льотчиків дуже в дуже невелика, враховуючи те що вони роблять. Я не знаю чому люди думали що їм багато платять, це взагалі не так. Дехто пише що вони на дотації у держави, типу є їжа і житло, пенсія. Їжа з армійської столової і казарма, пенсія до якої можна і не дожити, це не ті привілей в житті на які вони заслуговують. Тому я йому показав цю професію, він вирішив спробувати, йому це дуже подобалось, він вивчився і пішов працювати в свою першу і нажаль останню компанію. Протягом першого тижня він мені кожен день дзвонив і з захопленням розказував про робочий день, для нього все було в новинку, він прям кайфував. Для нього просто посидіти вдома і попрацювати це був вже відпочинок порівнюючи з армією. Нажаль так сталося що чим далі була війна, тим більше він втомлювався, хронічний недосип та стреси. Його останні бажання було таки простими і базовини: посидіти вдома, виспатись, просто відпочити. Тому Деня був би радий що його згадали і на доу, бо навіть ті пару місяців які він попрацював як куа були для нього буде і дуже крутими. Він великий молодець що хоч на короткий час, але він досяг того чого давно хотів. Я їм дуже і дуже пишаюсь.