О, привіт, Вадиме! Дякую за коментар!

Насправді, конкуренти різні — я бачив як тих, хто з пересторогою ставиться до обміну досвідом (через безпекові питання або небажання прискорювати розробку того, хто не вклав власні кошти в страждання-дослідження), так і тих, хто щиро вважає, що здорова конкуренція почнеться через три роки після перемоги, а зараз — треба максимально підтримувати одне одного, щоб підвищити загальні шанси на народження класних продуктів.

По навчанню в мене нема якихось кейсів універсальних. Я просто бачу окремих програмістів, які хобійно електронікою займалися (машинки на пульті робили, наприклад), або колись давно стикалися по роботі з чимось таким (на automotive чи healthtech проєктах, особливо). Але зараз вони можуть за пару тижнів (особливо, з кимось більш досвідченим кооперуючись) розібратися в необхідному мінімумі, щоб починати контриб’ютити в нетипові для себе задачі. Було би бажання, щоб виділити на це час, зібрати собі пет-проджект на столі.

По прикладним курсам, я довіряю Victory Drones (мають на Prometheus багато контенту). Також, є великі бази знань на зразок STM32 MOOCs, впевнений що у американських та британських університетів на популярних майданчиках також є по роботікс як галузі більш цілісні добірки.

а спілкуватись де і з ким тою англійською йому?

Я про софтверних спеціалістів взагалі говорити починав, бо ними мої компетенції обмежуються. Але ті ж електронщики широкого профілю, з якими стикався в Україні за останній рік — усі вміють програмувати та нормально володіють англійською. Коли до їхньої команди приєднається закордонний спеціаліст, коли прийде іноземець на дзвінок чи в гості, коли треба опрацювати англомовний документ — купа випадків, де мова потрібна.

Більше того, ті спеціалісти не менш упереджено думають про стартаперів.

Це от велика проблема, насправді — дуже, дуже багато людей, які вважають себе найрозумнішими, а інших — знайдуть якийсь критерій, за яким поставити нижче за себе.

Дискусії про майндсет та складність доменів — це цікаво, брав участь у таких кілька разів. Та принципове тут — гнучкість людини, готовність сприймати різні підходи. Всякі аджайли та інші релігійні питання сьогодні на другий план відходять, так само як і нема часу особливо, щоб довго танцювати навколо інженерних самородків, які не можуть прилаштуватися працювати на результат в команді з різних за бекграундами людей.

Щодо попереднього планування — звісно, із залізом свої довгі цикли, не вийде просто раз на два тижні зрізати собі таски з вершини беклогу. Але це не суперечить аж ніяк постійному самонавчанню на помилках, експериментам, ранній валідації гіпотез. Повторюся, для стартапів (які не зазіхають на deep tech) — мова не йде про глибинні дослідження з горизонтом в роки, вони збирають та вдосконалюють життєздатний цілісний продукт. Іноді в цьому процесі треба задизайнити власну плату чи механічний вузол, але набагато частіше мова йде про підбір та інтеграцію.

Стосовно того, кого куди світчити, я покладаю надію на величезну кількість випускників «не програмістських» інженерних спеціальностей (радіофізиків, авіа-, приладо-, кого там тільки не продукують тисячами наші університети), які встигли якийсь час попрацювати на заводах, держпідприємствах чи ще десь «руками», потім перейшли в «класичну айтішку», побачили там нормальну командну роботу та цивілізовану інженерну культуру, а тепер мають нагоду застосувати весь спектр отриманого досвіду в мілтекових чи просто хардварних компаніях.

Не хочеться починати офтопік про англійську, але про відсутність задач для вищого рівня володіння нею, це ж неправда. І за межами аутсорсу, і в його межах, це необхідна умова для повноцінного спілкування — з колегами, партнерами, користувачами, на співбесідах. Для власного навчання того ж — єдиного способу підвищення своєї конкурентноздатності як спеціаліста. Я не пишу навіть вимогу по володінню англійською у вакансіях, це за замовчуванням.

Щодо закупівель компонентів державними структурами — так, цим займаються, є процеси. Інша справа, що для малого R&D-стартапу ці процеси не є такими вже доступними чи підходящими по часу та паперовому супроводженні. Але є компанії в Україні, які ці ланцюжки налагодили, можна закуповувати окремі штуки через них.

Таких механізмів нема, нажаль. Проте, є вакансії всередині структур самого МО. З переведенням там все непросто, але успішні випадки є, про них писали на ДОУ декілька разів.

Електроніку розробляють скрізь: і хобійно вдома у вільний час, і в аутсорсі (особисто бачив приклади в Україні), і в продуктових великих компаніях, і особливо — у мілтекових «гаражах». Знання англійської — це просто база, дуже дивно, якщо людина ніколи не хотіла довести свій рівень хоча б до середнього. Хоча б для того, щоб прибрати бар’єр між собою та великою професійною спільнотою.

Технологічний передок для стартапів, на мою думку — це зібрати продукт, який буде нормально працювати (з невисоким відсотком відмов), мати конкурентні переваги (щоб обрали саме його, із зоопарку варіантів), адекватну ціну та можливості для масштабування. Дехто дійсно може собі дозволити занурення у глибші дослідження, і це класно. Та частіше мова йде про підбір компонентів, які можна знайти та інтегрувати, зібрати все разом так, щоб воно не конфліктувало та вирішувало головні задачі користувача. Із софтом — приблизно так само: щось оупен-сорсне, щось придбане, щось самописне. Але архітектурно та продуктово — стартап народжує власне цілісне рішення, яке пропонує ринку. Це правда, що ринок специфічний, з моно-замовником. Та потреба величезна, замовник зараз сам трансформується та готовий розглядати багато варіантів.

Тому хвиля зараз значно більша. А з першої, про яку ви вище говорите, дехто не злетів, і зараз успішно працює вже у стабільніших компаніях.

Про науковців я писав просто для прикладу — тих, хто готовий займатися дослідженнями заради відповідних результатів, всупереч умовам праці. Я не кажу, що це класно, навпаки — було б набагато краще, якби рівень компенсації для них був значно вищим. До речі, є багато прикладів, коли люди з науки йдуть в індустрію (в тому числі, на заході), особливо в так званий deep tech.

Стосовно моєї власної ЗП — її рівень визначається етапом стартапу, це рішення кофаундерів — скільки самим собі платити, а скільки розподіляти між іншими статтями бюджету. Щодо питання руба, то коментарі на ДОУ — не місце для обговорення моїх доходів. Приходьте на співбесіди, не обов’язково до нашого стартапу, в мілтек-путівнику вдосталь компаній. Там ви зможете відчути, які навички затребувані та скільки готові платити за них.

Я закликаю людей усвідомити, на якому етапі війни ми знаходимося та яку роль зараз відіграють технологічні рішення. Відповідно, можна оцінити, наскільки суттєвим може бути їхній особистий внесок як контриб’юторів.

Мені теж трохи зіпсувався настрій, коли я бачу, що 80% коментарів — виключно про гроші. З точки зору кандидата — я би в першу чергу про свою відповідність вакансіям думав, і коли вона висока — гроші платитимуть відповідні. Навіть 5К$, які тут чомусь якимось бенчмарком виступають. Це ж не медіана по ринку, а просто цифра, на яку звикли орієнтуватися в абсолютно інакшому контексті. Але знаєте, з особистого досвіду — справді класні кандидати розуміють бізнес-модель та формують свої зарплатні очікування відповідно.

Добрий день! Напишіть на [email protected], будь ласка. Ми обов’язково відповімо. В Лінкедіні складніше вести комунікацію.

Наше щастя в тому, що важливі речі створюються не руками «прістроєнних айтішнікав». Якась їх частина буде нескінченно сидіти в комфортних умовах, заспокоюючи себе «економічним фронтом» чи ще якимось дивним формулюванням.

Стосовно кар’єрного зростання та змішування його з поняттям «получять», уявіть собі спектр — від тих, хто повністю сконцентрований на грошах (до речі, я серед таких людей не зустрічав дійсно розумних інженерів, чесне слово), до тих, хто працює виключно за світлу ідею (науковці, волонтери). На кінцях спектру будуть невеликі групи, яких нема сенсу в чомусь переконувати. А от посередині — велика група більш гнучких спеціалістів, які можуть свої підходи змінювати, в залежності від середньострокових перспектив.

Якщо ж ви провели аналіз та дійшли висновку, що хардвар раптово вмер — ок, дуже цікаво та глибоко, не затримуйтеся біля нього, продовжуйте займатися чимось живим.

В кожного свої фінансові можливості та цілі. Комусь хочеться заробити більше тут і зараз, а хтось може розвиватися і за певний час стати цінним спеціалістом у новому для себе напрямку. Тоді й платитимуть більше. Це як ставка на свої власні можливості та на траєкторію ринку. Уявимо просідання в ЗП на рівні 1-2K$/місяць та поступове її відновлення за рік-два. За цей час людина могла би накопичити (або витратити) пару десятків К$, їй вирішувати — чи це принципові гроші, у порівнянні з іншими факторами.

Ми до того прийдемо, якщо індустрія власними силами не стане на ноги. Взагалі, в авторитарних країнах військові контори, мабуть, за таким принципом і працюють. Хіба, без зручного коворкінгу та з купою бюрократії :)

Тут може вийти незручна ситуація, коли спершу від держави (чи якогось іншого стейкхолдера) очікують якихось програм розвитку, а потім обурюються суттєвому регулюванню галузі. Наразі компанії фінансують себе як можуть. Є навіть приклади команд, де якась частка людей служить, продукує так би мовити контент з бойової роботи власних розробок, який одразу генерує донати як джерело фандрейзингу. Це працює для них, і прекрасно.

До того ж, нагадую — мова йде переважно про малі продуктові компанії. Які не можуть просто взяти, і перекласти витрати по ЗП на замовника, ще й додавши туди власну прибутковість. Стосовно надлишкової бюрократії — я особисто не стикався з таким.

Хардварний сетап зібрати — це дійсно дорого. Вирішується це по-різному. Щось можна взяти в оренду, хтось готовий принести своє, десь допомогти можуть партнери, а інше — доводиться закладати в бюджет повною мірою та від того відштовхуватися.

Стосовно вакансій, то може це й не пишеться явно, але роботодавець буде радий, якщо ви чесно вкажете — що знаєте, що — ні, з чим готові розібратися у стислі терміни. Мало хто готовий витратити вічність на пошук ідеальних чарівників, люди більш прагматично налаштовані. Я би сказав, порівнюють умовний вектор ваших скілів та уявного ідеального кандидата. Потім додають туди суб’єктивні враження від способу ведення комунікації, намагаються сформувати очікування від того, як швидко та якісно разом зможуть досягти цілей.

Хоча у ранніх стартапів дійсно можуть бути досить широкі вимоги, бо вони мають народити MVP дуже обмеженими ресурсами. Хай воно матиме явні недоліки в перших ітераціях, але розробка не буде заблокована відсутністю в команді якогось принципового вміння.

Тому якщо ви серйозно налаштовані стосовно пошуку такої роботи — сміливо одразу питайте: «якого саме спеціаліста ви в першу чергу шукаєте на цю роль?».

Пропоную вам арифметично-бізнесову вправу — накидати в екселі кілька сценаріїв бюджетування вашого уявного хардварного стартапу, не обов’язково мілітарного. Цікаво, якою буде ціна вашого виробу, та чи буде вона конкурентною, якщо ви одразу почнете з такої компенсації розробникам. Особливо тим, хто опановує предметну область прямо на роботі, а не прийшов з багажем вузькоспеціалізованого досвіду. Та відповідно, доведе розробку до продакшену не так швидко, як вам би того хотілося. З тими ж, хто може дійсно зробити якісний внесок у стислі терміни, компанії готові обговорювати різні умови, в тому числі — вищу ЗП.

Або в іншій площині вправа — поставити на уявні терези ціннісні поняття, такі як корисність продукту зараз та в горизонті планування, в порівнянні з можливістю заробити більше грошей за давно відомою формулою. Також, цікаво як ви дивитиметеся на це все ретроспективно, «послє войни», який сценарій вважатимете вартим вашого часу.

Є такий ультимативний фільтр, називається «крива навчання». Хто нею видерся — молодці, мають доказ, що вони це змогли. Отже, з ними говоритимуть. В першу чергу — про вміння вчитися, як про фундаментальний скіл.

Щодо «война закончілась — нужда отпала», я не знаю як на це відповісти, навіть. Давайте зосередимося на тому, щоб перемогу пришвидшити та здобути її більш прийнятною ціною, а після того багато хто візьметься за проблему свого працевлаштування в якійсь комфортній сфері. «Оборонка» ж матиме місце і після активної фази протистояння, уявіть яких зусиль треба буде докласти, щоб стримувати уявну русню майбутнього стратегічно.

Країна — вона ж неоднорідна. Вона як дивний такий організм. Якщо Мінстратегпром із завданням не впорався (хоча я не знаю напевно, як саме їм воно було сформульовано), доводиться іншим приймати на себе це навантаження. «Високі контакти» — це добре, мабуть, та в першу чергу потрібен продукт — який одночасно: потрібен (завалідована потреба у користувача), працює (характеристики підтверджено, метод тестування нормально описано), адекватно коштує (тут я не беруся казати, який критерій, окрім того, що хтось готовий купувати це для окремих підрозділів) та є можливість налагодити його виробництво. Тоді пан з міністерства гляне на продукт, спитає ще чиєїсь думки, і є нормальні шанси, що замовлення на нього сформують.

Взагалі, проблема з координацією тих всіх процесів — вона відома, в тому числі — на державному рівні. Такі структури як Brave1 та Акселератор МО, працюють над нею. Та це не означає, що всі інші мають просто чекати, поки ідеальні умови буде створено.

Ви знаєте, дуже класно, що ви хоча б спробували та зіткнулися з проблемами, відчули які вони насправді (а не просто послухали чужий досвід). Це вже набагато краще за багатьох, хто серйозно пробувати і не думав. Я згоден, що і з замовником непросто, і з фінансуванням. Але настільки вже узагальнювати би не став. Якщо вам потрібні «докази» з оптимістичнішого табору — зайдіть в той самий «Miltech-путівник» на DOU — це публічна верхівка айсбергу. Тобто є компанії, котрим так чи інакше вдалося подолати перші складнощі. Їм допоміг досвід (в тому числі такий як у вас — негативний), крупніше власне чи залучене фінансування (якого вистачає не на одну спробу, а на декілька), знайомства, лобіювання тощо.

Мілтек — він як явище потрібен. І в умовах війни — в першу чергу. Бо як інакше швидко валідувати ідеї, не запрошувати ж офіційно R&D команду з умовного Rheinmetall робити прототипи в якомусь гаражі та наймати для них перекладачів для контактів з екіпажами, готовими ці прототипи тестувати прямо на фронті. Хоча такий підхід, може в інших формах, теж працює — є інтерес у західних компаній — як до «великого полігону» у вигляді нашої країни, так і до ринку праці тут у нас.

Життя непросте — доводиться платити зарплати згідно ринкових умов, очікувань кандидатів та власних можливостей. А не з коштів, які «падєлілі» у вашій уяві.

Особисто я вірю в самостійне опанування основ. Якщо знайдете грамотного ментора або команду однодумців для спільного проєкту — теж класно. Щодо курсів, то є ініціатива «Народний FPV» від Victory Drones, вони також публікують багато матеріалів на Prometheus.

Trainee не можемо собі дозволити на даному етапі, на жаль. Списки навичок є у вакансіях, але тут можу хіба додати, що завжди класно — мати або свій сайд-проєкт «в залізі» чи симуляторі, або внесок у відкриту розробку (наприклад, можна писати тест-кейси для автопілоту).

герой інтерв‘ю: розбудовує продукт та компанію впродовж багатьох років
рандомний коментатор на доу: «повєзло»
:)