У піхотинця ще можуть бути особисті потреби за межами героїчної боротьби. Наприклад, забезпечення сім’ї з дітьми, або хворих батьків.

Є така думка що насправді гроші не дуже ефективний мотиватор, але гарний демотиватор. Тобто можете собі уявити, знайшлося десятеро добровольців яким будуть давати високе грошове забезпечення. Ви їм кажете що троє з них обов’язково загинуть. Тому ще це війна, і це про те що хтось має загинути. І ще декілька отримають поранення і травми на все життя. Не факт що після усвідомлення цього залишаться всі десятеро і ніхто не відмовиться.

Хоча от у русачків це працює, знаходиться босята́, підписує контракти, іде не м’ясо.

З іншого боку якщо взяти тих же десятерих і все так само їм розказати про наслідки. І ще також поставити перед фактом що грошового забезпечення не буде, або дуже маленьке. Зате буде висока соціальна відповідальність при відмові від зарплатні заради перемоги. Може не спрацювати. Ось це приклад коли гроші працюють як гарний демотиватор, точніше їх відсутність.

В цьому випадку набір людей проводить не аутсорсінгова компанія, а держава. На внутрішньому ринку праці тушка сироїда має таку ж вартість як і того ж пересічного Миколи, який був кур’єром у звичайному житті. В середині країни в нас ринок дешевої робочої сили. Вартість труда низька, вартість життя низька, тому що труд і час який люди витрачають — то і є їх життя. Тож скажіть, чому при такому розкладі держава має опікуватися про високе грошове забезпечення і гарні умови, якщо в нас є дешеві люди яких можна просто ось так на вулиці наловити. До того ж, як ми вже знаємо, грошей в державі критично не вистачає. На жаль, гроші айтішніка не можуть суттєво вплинути на цю ситуацію. Так, для побутових потреб це непогані гроші, але для війни треба набагато більше.

Мати середній дохід вдесятеро більший аніж у пересічного громадянина може щось означати особисто для вас і вашого персонального комфорту. Але це може ніяк не впливати на обороноздатність держави. Так само як на це не впливає наявність у певних верств населення, преміальних автівок, елітного житла та й доходу який в свою чергу вдесятеро перевищує доходи середнього сироїда.

На жаль, мало шансів на те що з якихось там зборів від малочисельного середнього класу вийде якесь економічне диво. Треба хуліарди грошей яких в державі не вистачає. Чмут казав про це недавно на інтерв’ю. Тож про казочку мотивувати солдата монетою варто забути. У рашиків це працює, бо вони з продаж нафти качають ті самі хуліарди бабла. В нас супротив тримається за символічну оплату, на ентузіазмі та героїзмі, голими руками ціною життя солдат. Добровольці вже закінчились, остається тільки примус.

Має виплатити то не означає що виплатить. Можна буде цю справку покласти поряд з бабусиною зберкнижкою на тридцять тисяч рублів.

Якщо спробувати прикинути на що впливають сироїди зі своїми кілобаксами, то... не так вже і багато виходить.

През озвучував що для ефективної відсічі ворога треба добрати 500тис. особового складу. Тут була пропозиція що кожен айтішнік відлистає скажімо по $2k на місяць. Якщо платити більшу зарплатню піхотинцю за важку і небезпечну роботу, яку він робить, скажімо, $4k, то це виходить треба мати мільйон сіньорних айтішніків щоб на всіх вистачило.

По факту ж сіньорних одиниць в нас явно не мільйон, а разів так в десятеро менше. Тобто при такому рішенні така спільнота може взяти на утримання військо в 50тис штиків.

І це тільки зарплатня, а ще забезпечення, треба на щось дрони купувати, бенз в автівки заливати, х.з., багато чого там ще. Тож по факту ще меньше, може тисяч на 25 штиків вистачить.

Ну і сказати що це така «ого» цифра входить... Таке...

5% ФОП це взагалі смішно, немає про що говорити.

Арестович, ти?

Чомусь здалося що цей персонаж бот заточений на провокацію з перводом фокусу хейту до чинної влади. 4 рази упом’янув про

13,5 млн

голосувавших за зелю, але, зверніть увагу — жодного слова про йо6ану русню.

Може для давніх підписників дешевше, в мене наразі пише «UAH809.00 / month» але 2 перших місяця −50%. Виходить неуспішні транзакції що я побачив на карті по 8к то були спроби стягнути оплату за рік.

Поки шукав роботу користувався місяць, є в них тріальна Преміум підписка безкоштовна на 30 днів. Підв’язав банківську карту на якій ніколи 8тис гривень не було :)) Із корисного сподобався AI асистент який покращує опис досвіду в профілі, розділи Learning де є зразки відповідей на деякі тупі дещо екзотичні запитання співбесід на зразок «Ким ви себе бачите через 5 років в нашій компанії». Після закінчення тріалу видалив підписку, продовжувати не став. Чи варто воно тих 8тис грн./month? Для себе не побачив що варто.

Активно шукати почав з серпня, тобто 4 місяці загалом на пошуки вийшло. Не дуже-то перебирати виходило, декілька варіантів які подобалось сам злив пройшовши інтерв’ю гірше аніж хотілося б, бо було ще мало досвіду проходження інтерв’ю. Декілька разів робив пересмотр та й правив своє резюме. Двіжуха розпочалася з середини вересня. З’явилося більше пропозицій від рекрутерів. Наразі є відчуття що ринок найму уповільнився як це було наприкінці літа. Десь з десяток технічних інтерв’ю загалом пройшов. Іноді по 2 на день (це важкувато, більше двох не раджу). В кінці листопада вийшов на три офери. І тут я вже мав відчути себе священним єгипетським жуком, але жоден офер не подобався повністю. Трешові проекти, або технологія не зовсім та що хотілося б. Вибрав найменьш безнадійний із всього що було. Зараз по-трошки звикаю, можливо це все мої гойдалки настрою і зможу пристосуватись на новому місці, принаймні колектив доброзичливий.

Ну не зовсім так щоб в нулі або мінусі, запаси суттєво схуднули. Сезон може ще протримаюсь до весни. Як варіант, знайду іншу роботу якщо пощастить 😏

Майже весь рік без роботи, запаси бабла витратив. Бусік ТЦК все ближче. Тільки нещодавно знайшов роботу але є думки що мені може таке не підійти, можливо звільнюсь.

Вже вийшла стаття Айтівці, які свідомо залишаються в Україні, розповідають про своє рішення і допомогу війську

Вже збираю колекцію з повісток. Отримую в середньому одну на рік. Колись ця ігра для мене може погано скінчитись. Сподіваюсь в мене буде можливість описати на ДОУ свій фінал.

Тож у вас схожа історія. Добре що ваши повернулись, в такі непрості часи краще триматися разом, мені здається. То ще одна велика тема про те як багато хто повернувся і чим само вони були незадоволені в ситій та й стабільній закороднії.

В мене були товарищі які за остнній рік чекали на таку можливість та й повиїжджали. По Шляху, або справку через воєнкомат чи ще якусь справку.

Якщо виїжджаєш холостяком дуже мало шансів знайти там дівчину. Бо твій статус емігранта не робить тобі великих плюсів. Маячить перспектива безнадійного forever-alone існування. В кращому випадку зустріч в пабі з такими ж айтівцями-півняками як і ти.

Для тих хто кидає промінці хейту у строну виїжджунів, то ви даремно себе растрачуєте. Вони думають емігранти попали на острів благополуччя, а нам не досталося. Насправді за кородном є свої проблеми, багато хто повернулися назад.

Тож і Ви, схоже за все, як і я, хочете виїхати, а не можете, інакше навіщо платили 4к шахраям?

Тому що моя жінка виїхала, та й опинилася сама в незнайомій країні з двома маленькими дітьми. Нелегко їй було. Згодом знайшла знайомих та й влаштувалась там. Але в перші дні була паніка.

Був період на початку війни коли багато хто з нас був схожий на переляканого зайчика, не знав куди бігти і де ховатись. Мій виїзд не склався за причин які я вище описав. Тож залишився тут. Але згодом побачив що не все так погано в Україні. Вже більше року з того моменту пройшло. Насправді я не пожалкував що не виїхав, як би дивно це не виглядало.

Тут реально дешево можно жити.

Доступні ціни на продукти харчування (один наш ПМ приїжджаючи з Польщі казав що в нас їжа безкоштовна порівнюючи з тим що в них), також немає мовного бар’єру з оточенням. В Європі накопичення швидко закінчаться якщо не маєш роботу, як от я.

Є в нас і стресові моменти, двічі повістку отримав. Але не став смикати долю за хвіст, не пішов уточнити данні. Звісно ж з бусіком гідності таке не спрацює, не спрацює навіть газовий балон та й метод Кожаєва, бо амбали там міцні і їх багато. Ховаюсь від упирів зелених.

Якось вже пристосувався, не хочу щось міняти, от вам і причина. Казкові історії про патріотизм я вам про себе розповідати не буду. Наразі так мені так зручно, тому я тут. Якщо виїду, там для мене будуть гірші умови, так наразі все це бачу.

Дорікати про реверанси мені тут не треба. Для виїзду можливості є і якщо б справді хотів, то вже виїхав би. В мене немає іллюзій щодо виїзду. В райськіх Европах бував по відрядженнях і не раз, іллюзій щодо перебування там не маю. Еміграція то важке випробування яке не всі спроможні пройти. Свого майбутнього я там не бачу. Тут одні проблеми, там будуть інші проблеми.

В истории случались и худшие эпизоды. После второй мировой счёт потерь жизней шёл на миллионы (8 — 10 млн. украинцев), плюс масштабы разрушений были побольше. Но после таких последствий тогда ещё республика же как-то восстановилась. Без участия эмигрантов из ближнего востока и бедных африканских стран. То есть плохо что 5 миллионов уехали, но видно и без них восстановление происходить будет после окончания войны. Каким-то образом заполнится эта пустота.

Автор сих строк пока что не выехал. Обломился мой выезд, попал на мошенников, потерял $4k. В итоге семья там, я тут. Уже 1,5 года так живём. Жене с двумя маленькими детьми самой тяжело. Сам уезжать не хочу, буду держаться до последнего, сколько получится. Но учитывая что здесь я уже 10й месяц без работы, возможно попытку телепорта придётся повторить. Запасы тают и пока что нет возможности добывать средства к существованию, работа плохо ищется. Вроде как в Европах получше с работой. Не говоря уж о нашем домокловом мече в виде нежеланной встречи в сотрудниками ТЦК и запихиванием в бусик гідності.

Все свідоме життя був російськомовним східняком. Зараз трохи прилаштувався, бо живу на західніий. Але нажаль, якщо розмова, довго не витримую, гуугул-транслейт починає давати сбій, роблю паузи «х.з. як це перекласти», або видаю без перекладу. Все одно думки работають по-старому, як було раніше, російською. Якійсь час я можу здаватись-кривлятись, але втомлююсь від того, зокрема якщо це спілкування на технічні теми. А мозок відкидає те що його напрягає, це якесь самозадрочування. Мені здається я ніколи не перелаштуюсь, якщо попаду в україномовний колектив, буде мені напряжно, не вивезу таке спілкування.