Я тут сиджу НЕДОБРОВІЛЬНО, тому маю повне право висловлювати свою думку щодо людей, які не збираються повертатись і не приховують це. Своє право висловлюватись я не збираюсь обговорювати. Спасібо-пожалуйста.

о, камрад, я все чекав на це питання. Розчарую: я не зміг виїхати вчасно через сімейні причини, тепер я ходжу до військомату на простановку відміток і маю бланк мобілізаційного розпорядження, в комплекті — купу неприємностей через це на роботі. Також охуєваю від подібного контенту на DOU, месиджів від Арестовича («проєбалі!»), а також у мене половина стрічки в фасбуку заповнена фотками про кльовий відпочинок в Європі десь.
А що про себе розкажете?

а повернутись ніяк не може — українські прикордонники забороняють це зробити. /sarcasm

Я, власне, цим і займаюсь. Відкриваю фасбук, а там серед тих, хто в грудні радів «ура, нарешті жінкам дозволили реалізувати право на захист держави!» хтось гуляє музеями Португалії, хтось — чи то в Австрії чи Німеччині, хтось — відпочиває на пляжах Іспанії, ще хтось — виїхав провітритись до Румунії, головна феміністка стрічки поїхала в Польщу з котами, а в травні зʼїздила до Києва і повернулась назад до Польщі ... з велосипедом. А вам раджу подумати, як це: замість права (!!!) сидіти в красивому офісі і займатись насправді корисними справами — мати в паспорті два додаткових папірця, один — «дозвіл на проживання військовозобовʼязаного» з датами прибуття до воєнкомату для перереєстрації, інший — «мобілізаційний талон», який зобовʼязує в разі виклику прибути в зазначене місце протягом двох годин і десь у військоматі є папірець з підписом про відповідальність згідно УК за неявку. Це якщо коротко. Рекомендую замислитись у вільний час.

є офігєнний варіант: замість розповідей про кавʼярні, вино, тортікі і борди розповідати, наприклад, про кількість гуманітарки, яку завантажили в фуру. Дуже підозрюю, що сєй опус читають люди, які в цей момент опинились в Україні, а тепер їх не випускають з країни і через це є ризик втратити роботу (існують такі організації, що не працюють з ФОПамі!), а отже — і їхня сімʼя втратить засоби для існування, особливо якщо чоловік в цей момент є єдиним джерелом надходжень.

казали мені, шо в США немає ніякого спеціального закону, щоб дітлахів до 14 років забороняти лишати вдома самих, але це «не прийнято», а тому сюжет фільму «Один вдома» — повна вигадка.

не здивуємось, якщо виявиться, шо Олег — біженець зі Львову чи Рівного.

Classic 160 GB. І досі працює.

Це буде наступною статтею. Назбирають з лінкдін штампи типу «я не шукаю роботу, як ви смієте мені писати!!1»

А робочий тиждень лишатиметься 40 годин?

нда, я собі це уявляю в нашій сфері: «Princeton University пише кожного дня, просять розглянути вакансію, як вони вже затрахалі...»

Чув, що в Скандинавії таки сидять по 2-3 роки...але там все це діло збалансовують конські податки. У нас і податків для ФОПів порівняно з ними практично немає — ну й капіталізм дикий. Як на мене — все справедливо.

Підозрюю, на Кіпрі найкраще постійно жити, якщо десь в іншій частині світу ти торгуєш нафтою.

Правильна відповідь: «переробка кави в машинний код»

мій месидж — це теж уривок з реальної співбесіди першого етапу з типу дуже солідною конторою. Я весь перший етап щипав себе, шоб зрозуміти, шо то була реальність, а не сон. В принципі, на другому етапі я робив те саме. Можливо, треба було таки зупинитись на першому.

Рекрутер: «Чому програмування?»
Кандидат: :-o ... o_O ... «Ви моє резюме взагалі читали?»
Рекрутер: «Ні»

або читатимуть такі викладачі, але після робочих годин (друга освіта, шото типу), за стандартну погодинну оплату викладача і відмовитись від цього діла буде надзвичайно важко і з репутаційними втратами в очах начальства. А реальні гроші будуть розподілятись серед начальства.

ну да, в Женеві на огляд квартири приходять всі, хто побачив об’яву (людей з 30), потім всі, хто зацікавився, лишають свої пачки документів, щоб місцевий орган (regie) вибрав кандидата/ку, кому дозволить її орендувати. Оце хардкор.

або у тебе в Україні власний заводік з пререробки нафти, і ти вибираєш, куди переїхати на пенсію — на Кіпр чи до Іспанії

Автор не розмовляє іспанською — і в цьому глобальна проблема. Якщо б він хоч мінімально зрозуміло спілкувався — відношення місцевих до нього кардинально б змінилось.
Я за весь час перебування в Барселоні і оформлення необхідних документів абсолютно з легкістю пройшов всі перепони, де не розмовляють англійською — поліцію і місцевий здравоохр, вони виконали всі задачі надзвичайно швидко і бездоганно. І лише одного разу нарвався на клініку, де робив терміновий COVID-тест, в ній все було каталонською, а іспанською розмовляли крізь зуби. Втім, на якість послуг це не вплинуло.