У мене якось була співбесіда у велику і модну компанію м. Києва, не зі списку. Вимоги до кандидату були описані в діапазоні «системний адміністратор — дослідник передових технологій — програміст С++», але лише прямо на співбесіді я дізнався, чим же команда займається. Першим технічним питанням було «Чи можете ви написати нам формулу методу Рунге-Кутта ІІ порядку», на що я відповів, що я знаю, навіщо цей метод, але от формулу не напишу. І взагалі, який це має звʼязок з вашою заявленою діяльність? — «Ну так...еееее... для кругозору»

І це теж вірно, особливо у випадку складних процесів з частими оновленнями, інтеграціями. Втім, першому прототипу ніщо не забороняє бути абсолютно жуткім, особливо якщо він вже тут і зараз здатен приносити матеріальну користь, далі можна займатись оптимізацією і рефакторингом за наявності часу і фінансування.

Бізнесу часто взагалі байдуже всі ті внутрішні красивості. Йому часто потрібні, щоб були вірні цифри і доступні якнайшвидше, ідеально — завтра. Тритижнева розробка з Ідеальними Шаблонами на Сучасних Фреймворках, яка б дозволила отримати результат на 200 мс швидше — це можна за наявності часу і натхнення зробити потім. На співбесіді потім можна сказати: «я зробив так і так, тут і тут не оптимально, можна оптимізувати ось так, але на той момент обмежував час, виділений на розробку».

це ж надо до чого дожились... я памʼятаю номер «Юного тєхніка», який мені придбали 1990 року під час очікування потягу. В тому випуску Renault Megane описувалась немов концепт-кар-машина-майбутнього-немов-Tesla... от часи були.

Краще й не скажеш.

ооо, так. Здається, це у них практика — шерстити університети. Мені приносили повістку 31.08.2014. Десь там вже гуркотів Іловайськ, про який нічого не було особливо відомо. Я пішов, пройшов медкомісію, запитали про місце роботи, я відповів: «політех». Всьо. відпустили. А одногрупникам ніколи нічого не приходило, зате все приходило мені, у кого бронь була.

я читав, шо навіть як МОН і дасть якийсь дозвіл після купи днів очікування, то потрібно ще й піти до військомату, він же — ТЦК, а вони можуть ще тягнути стільки, шо вже й нікуди не потрібно їхати. Себто, і відмови не дали прямої, але й завадили поїздці. А потім ще спілкування з прикордонною службою. Ну так сталось, шо ж ти будеш робити...

Абсолютно вірно. Прикордонну службу не хвилюють наукові ступені. Мають значення лиш стать і кількість дітей.

Давайте чесно, у нас з Ізраїлем спільного лише те, що він воює — і Україна воює. На тому все і закінчується.
Я заради спортивного інтересу подивився на наукові досягнення Ізраїля в перші тридцять років, коли країна була аграрною, зубожілою і з постійними війнами. Переважна більшість науково-дослідних інститутів були зосновані в 50-60-х роках (зараз вони серед 500 найкращих університетів світу, переважно в перших 300), паралельно існували вже старі на той момент інститути Техніон і Вайцман. В 1955 році у Weizmann встановили WEIZAC — один з перших серйозних електронних компʼютерів світу. В 70-х представниками Техніону в співробітництві з MIT було розроблено алгоритм компресії LZW (Абрам Лемпель, до речі, народився у Львові, помер півтора місяці тому), випускник Weizmann Аді Шамір є одним з соавторів алгоритму RSA. Ці люди, хоч і проводили дослідження в США, по тому повернулись до Ізраїля, щоб продовжувати дослідження, а також керувати дослідницькими підрозділами в університетах. На додачу в 1984 році в Техніоні було доведено на практиці існування квазікристалів, за це дослідники 2011 року отримали Нобелівські премії. Не IT, але теж надважливе досягнення, яке стимулювало дотичні дослідження, в тому числі — і IT. Україна за 30+ років, стартувавши з куди вигідніших умов, дожилась до повністю розграбованої і злиденної системи науки і освіти, звідки науковці мріють збігти.
Можливо, не зовсім про індустрію, але тема, що торкається розвитку ІТ.

думаю, що більш точно це має звучати так: «... якщо громадянство єдине і набуте за правом народження». Бо є Саакашвілі, який мав грузинське громадянство до 2015, потім його позбувся і отримав українське, 2017 втратив українське і до 2019 року не мав жодного.

наскільки я вичитав, Великобританія таки забороняла виїзд чоловікам під час Другої світової. Щонайменше, під час першої фази війни — оборони — мобілізація була практично примусова. Але тоді й не було настільки глобального світу, а ще й попливеш кудись на пароплаві — то його потоплять, це не кордон десь в Шегинях переїхать.
Щодо Ізраїлю — я подібну інформацію не знайшов. Але варто розуміти різницю між ізраїльськими війнами подібної насиченості і поточною: ізраїльські війни дуже швидкі.Найдовша була десь 1.5 роки — з 1947 по 1949. Наступні величезні ескалації: 1967 — 5 (чи 6) днів з десятиденною ракетної перестрілкою на початку, 1973 — 18 днів. Ясна річ, що воєнний стан потім зберігається якийсь час, але навряд чи роками.

Додам свої три сентаво з приводу олімпіад в школі.
Колись (давно, але вже повним ходом було ЗНО) я влітку замість відпочинку на пляжі працював у відбірковій комісії рідного факультету, в якому я працював на позиції асистента. В списку бажаючих вступити на нашу спеціальність були як медалісти, так і учасники олімпіад — міських, а то й обласних. Я дивився на цей список і зі свого досвіду знав, що це чесний рейтинг: хто більше працював, той і має більше права на першочергове зарахування. З іншого боку — всі ці медалі і олімпіади не гарантують абітурієнту відсутність проблем на першому вже курсі, а то і відрахування.
Справа в тому, що олімпіади останніх років шкільного навчання і університет — це абсолютно різні життєві етапи. Людина старається закінчити етап на мажорній ноті, закінчує його на цій ноті, а як увійде до нового етапу — ніхто не знає, цілком можлива зміна інтересів в перші роки навчання. А на третьому-четвертому курсі цілком можуть розквітнути ті, хто вважався повною посередністю.
Авжеж, є справжні олімпіадники — переможці національних олімпіад, їх 3-4 людини кожного року на всю країну. Варто розуміти, що це школяри, які попередні декілька років знали, що їм цікаво, дєнно і нощно сиділи в бібліотеках і лабораторіях і будуть продовжувати це робити і в університеті. З точки зору відбіркової комісії це рідкісний звір, на якого сподіватись особливо не варто. Немає ніякої гарантії, що він обере ваш факультет, цілком можливо, що він просто чекає на зарахування до Ludwig-Maximilian чи EPFL, яке ще не підтверджено.

У нас дігіталізація гарна, авжеж. У нас можна в будь-який момент зробити грошовий переказ, записатись до лікаря, etc. Але раптом зʼявляється за кермом бухий депутат з 150 тисячами цукерок — і весь наш технологічний прогрес з дігіталізації йде коту чи псу під хвіст.
Щодо серйозних і дорогих досліджень, наприклад, з фізики чи біології — вони в Україні просто відсутні.

да, раптом може виявитись, шо прикордонники не вірять ні в які ПМЖ за кордоном, бо так чото вирішили. Зате он тільки й обговорень, що Мудрика продадуть кудись в «ПСЖ» чи «Реал» (його на медкомісії, поді, визнають інвалідом першої групи і випустять?). А он ще як буває: football24.ua/...​echa_cherez_krim_n740445 . Все це виглядає дуже сумно, мда.

Якщо ж, так сильно бентежать вас «40-ка літні студенти», так поставте обмеження в 25-27 років і все, для чого «ламати» долі реальних студентів?

Наскільки я зрозумів з нещодавнього повідомлення НАЗК, такий режим дійсно можна запровадити указом президента. Закон про воєнний стан в останній редакції каже:

==========
Стаття 6. Указ Президента України про введення воєнного стану

1. В указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються:

1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану;
.....
5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
===========

В указі 64/2022 ніякого переліку немає, лиш є посилання на статті конституції, де написано «може обмежуватись». Схоже, ніхто не хоче нести відповідальність за обмеження, вказівки щодо обмежень передаються усно, виконавчі органи роблять що хочуть.

На Deutsche Welle була історія аспіранта-історика з Відня, якому останнього року в аспірантурі не було потрібно там знаходитись, лиш інколи приїжджати, щоб вирішувати якісь справи, і ще відвідати декілька конференцій. Ось він повернувся, щоб волонтерити і бути корисним для України. Аж раптом сталось шо сталось — заборонили виїзд взагалі всім студентам і аспірантам — і тепер в нього купа проблем. Думаю, після хоч якогось відкриття кордонів його в цій країні не буде дуже довго. Можливо — ніколи.

Кстаті, це лише найбільш відомі з них. А є ті, хто менш світиться, їх багато. Наприклад, знайома відправила випадково знятий мітинг позаминулого тижня десь у Кракові чи Вроцлаві. Вона перуанка, вона не може знати наших героїв. Із здивуванням впізнав посеред площі головного патріота України, який не міг заснути без гілки калини, а за сумісництвом — виконавця циганських пісень Петю Чорного.
Про футболістів, які нормально місяцями то на зборах в Швейцарії, то готовляться до ігор в Польщі, а летять потім до Португалій та Австрій прямо з Польщі, не будемо згадувати.

«die Linde» = «липа». Розумійте назву компанії як хочете.

А є і альтернативний законопроект від «Батьківщини»: itd.rada.gov.ua/...​billInfo/Bills/Card/39951

Я тут сиджу НЕДОБРОВІЛЬНО, тому маю повне право висловлювати свою думку щодо людей, які не збираються повертатись і не приховують це. Своє право висловлюватись я не збираюсь обговорювати. Спасібо-пожалуйста.