Я не ставлю під сумнім що щось може ввійти ззовні. Власне я навіть описую шлях як воно може ввійти миттєво. Достатньо зверху віддати наказ і одразу на всіх рівнях миттєво буде все впроваджено!
Тож армійська система готова до змін і може їх опрацьовувати тисячами та миттєво, якщо головнокомандувати у нас буде людина що готова віддавати такі гарні накази.
До слова, в статті я також пишу, про деякі проблеми навіть таких впроваджень, які треба враховувати, а саме про відсутність конкуренції через монополію:

... як наслідок, регулярно страждають: швидкість розгортання, юзерфрендлі та кількість ресурсів, які спалюються на розробку та підтримку.

О, цікавий інсайд. Ніколи не дивився на це під таким кутом! Є над чим подумати. Водночас тема дискусійна як на мене тому що Франкл не стверджував: «Я вижив бо мав правильну філософію». Він багато писав і про випадковість, і про роль обставин, і про те, що сенс не гарантує виживання.

І вам дякую за фідбек!
Бажаю додому )

Тут ще й складність полягає в тому, що десь по дорозі треба брати мотивацію 🙂

Бо якщо кожна спроба щось покращити закінчується тим, що ти просто отримуєш додаткову роботу без жодної підтримки чи зворотного зв’язку, то у якийсь момент енергія закінчується.

Але сама надія, що все ж можна десь ділитися досвідом і покращувати те, до чого можеш дотягнутися, мабуть, єдиний варіант не зламатися.

Дякую за цю відверту історію.

Одна з головних думок статті саме про це: цінність визначає не лише готовність людини працювати, вкладатися, донатити, а й те, наскільки вдало (ефективно) вона це може зробити.

Поки людина має свободу вибору, вона може сама досить вільно шукати точку, де її внесок буде найбільшим.

Так, коло трохи замкнуте, і саме про це я й пишу. Солдат не може змінити систему. Теоретично її можна змінити одним наказом, якщо дослужитися до головнокомандувача і власне спустити вниз відповідний наказ. Але генералом я ставати не хочу, бо для цього доведеться пройти нецікавий мені шлях, та ще й пліч о пліч з іншими офіцерами, що в більшій своїй масі не цікаві мені як коло повсякденного спілкування. Якщо мені запропонують на вибір генеральські погони чи можливість покинути цю екосистему, то, сподіваюся, очевидно, що саме я виберу.

Я не кажу, що знаю, як керувати армією. Але я й не сліпий і бачу очевидні проблеми. На мій погляд — кричуще очевидні.

Людина має таку властивість — бачити недоліки системи, частиною якої вона стала, і прагнути її покращити.

Так це різне. Але я б переформулював визначення. Думаю буде вірно стверджувати, що Clean Code — це один зі способів вирішення задач. А досягнення перфомансу — це задача. Тож питання в тому, що коли перед розробниками постає задача покращити продуктивність, то в умовах, коли використані всі серверні можливості (Memcached тощо), все одно можна досягти навіть не x2, а кратного (!) приросту продуктивності, якщо переписати дещо, відступивши від Clean Code. Або ж, якщо задача підтримувати високий рівень продуктивності стоїть постійно, наприклад у Highload системах, то тут взагалі, виходячи з висновків Кейсі, використання Clean Code може бути стратегічною помилкою апріорі.

І продуктивність — це те, з чого почалася дискусія. А закінчилася вона саме на тому, що, за твердженням Кейсі, інші методи програмування, які не входять до орбіт SOLID, DRY, KISS тощо, не є такими вже нечитабельними, виграючи при цьому кратний перфоманс. Саме це твердження особисто мене найбільше цікавить і дуже хочеться почути більше експертних думок з цього приводу.

Дякую!! А з приводу доходу, це складна тема, де думок та історій на десяток таких статей, але краще мабуть ні )
Останні кілька років багато пишу. Як на мене, то не дуже талановито. Хочу і можу краще. Тож просто продовжую писати, напрацьовую досвід.
Мені дуже подобається писати, зараз неспішно пишу книги, готуюсь до публікації через кілька років, але іноді мене непокоїть чи правильно я проводжу своє життя. Навіщо і для кого я пишу і який це має сенс та цінність?
Може краще просто піти в гори і насолоджуватися до кінця життя неймовірно яскравими світанками замість того, щоб сидіти в тихій порожній кімнаті навпроти екрану і тикати по кнопках...

На самом деле просто голова полна мыслей и часть из них (рили, лишь часть) захотелось вытащить на обсуждение. Также я понимаю, что чутка глаз замылился и мне нужно услышать больше мнений.
Собственно тут я сейчас слышу много толковых мыслей, правда! Ну и немного наивно мечтаю плойку выиграть )

АІСУ школа молода, їй лише кілька років, але я дуже впевнений (роздивившись її під мікроскопом), що серед її випускників дуже багато хто вступить до Європейських університетів. Вони з тих рідкісних шкіл, які вже акредитовані за програмою міжнародного бакалаврату (IB), яка є буквально трампліном до Європейських університетів.
І справді це прям дуже зручно, що вона під носом і що там можно вчитись не переводячись зі школи до школи з першого класу і одразу з першого класу вчитись білінгвальності.

Дуже хотілось бы почути цікаву (або сумну) історію яка стоіть за цим ствердженням.

З приводу ліцеїв не знаю, а ось державні школи зобов’язані взяти всіх хто проживає близько до неї (там вузький перелік будинків), а на вільні місця, що «залишились», набирає решту бажаючих, найчастіше на підставі особистих домовленостей з директором, якщо Ви розумієте про що я. В ЛОГОСі наприклад зараз по 40 дітей у класі та по 2 вчителі.

З приводу ліцеїв чесно, не цікавився, але вивчу питання якщо буду встигати бо з моєю уважністю до цього питання — на це доведеться вбити пару вечорів, але чесно кажучи я прямо дуже захопився атмосферою і подачею в AISU і навряд чи ліцей зможе виграти у них. Плюс якісна білінгвальність для мене дуже важлива і якось спочатку хотілося ближче до будинку, щоб дитина могла пішки в якийсь момент сама почати добиратися або велосипедом.