В акції напередодні кризи 2024-2030 років інвестувати не варто.

Облігації таки краще?

У випадку такої довгої кризи що прям SP500 піде сильно вниз на стільки років впаде вниз і все інше.

Або навіть спеціальна версія операційної системи для людей похилого віку.

Операційна система це не про UI а про абстракцію над реальним обладнанням для програм.

А так — голосовий пошук мабуть найкращій варіант. ML моделі розпізнання мови постійно покращуються, але такі речі як локальні діалектизми (а у випадку української мови і русизми) і різні акценти думаю ще будуть доволі важкими в розпізнанні якийсь час.
ML вміє розпізнавати те на чому його вчили, для покращення розпізнання мови людей похилого віку треба більше зразків їх вимови.

Мати мінімум диплом бакалавра це вимога до фактично всіх вакансій. Думаю найпростіший спосіб попасти в маанг без диплому це той яким скористався Біл Гейтс — закинути університет не отримавши диплому, заснувати свою компанію і довести її до рівня маанг.

Я закінчував магістратуру в 2 вузах — КПІ (ФІОТ) і невеликий вуз у Франції і можу порівняти.
В КПІ якість самоосвіти була кращою, якість освіти гіршою. В цілому освіта в КПІ підходить під принцип Парето — 80% можна було б викинути без значного падіння якості, а інші 20% були дійсно ефективними. Плюс у освіти крім матеріалу який викладають є інша сторона — люди з якими доведеться навчатися (і які потім стануть твоїми колегами), софт скіли які розвиває робота в колективі, вміння вирішувати конфлікти і доносити свої ідеї знизу вверх (такий собі influence without authority локального масштабу).
В цілому навчання в КПІ непогано готує до таких речей як
— thrive in ambiguity (коли нічого остаточно не визначено але треба показувати якісні результати)
— align priority (коли лаб і роботи більше ніж часу щоб їх зробити і треба вибирати)
— team work (бо без того щоб самоорганізуватись в колектив із розподіленням задач всієї роботи не зробиш)
— build on the work of others (хто був в КПІ знає що таке «паліво» і як це сильно оптимізує витрачений час)
— build reputation/relationship & challenge leadership (коли викладачі знають які студенти легко відступають а які так просто не здадуться то і їх відношення сильно змінюється)

Є кілька підходів до освіти — перший подавати матеріал в доступній формі і допомагати з завданнями і другий це давати основи і ставити дуже високі вимоги і з перевіркою результатів з відсіюванням тих хто не адаптувався. В Європі більш розповсюджений перших підхід що дає непоганий середній результат і невелику дисперсію. В Україні другий підхід використовують частіше і це дає нижчій середній результат але дуже велику дисперсію. І звідси і феномен коли середні результати (наприклад в IOI) в Європі краще але топові краще в Україні (stats.ioinformatics.org/results/2023)

Там в топ 100 є 3 вуза з Швейцарії (ETH, EPFL і University of Zurich) але треба розуміти що саме оцінюють в тому рейтингу бо в тому ж École polytechnique fédérale de Lausanne дуже класна наукова робота (майже всі 100/100) і дуже низькі «Employer Reputation» (60/100) і Employment Outcomes (19/100) що в середньому дало все одно рейтинг в топ 100.
Це плюс мінус результат заливання тоннами грошей вуза і залучення топових іноземних науковців у цей ВУЗ щоб вони там займалися наукою і піднімали рейтинг але на якість навчання і на перспективи працевлаштування це впливає дуже опосередковано (хоч і треба визнати що з дипломом ETH скоріш за все будуть відкриті двері в усі компанії SP500 навіть без досвіду).
Невисокі рейтинги українських вузів не від якості навчання а від поганого фінансування наукової діяльності (за ті гроші ні іноземних спеціалістів не залучиш ні експерименти не проведеш) і як результат низький рівень citation. Ну і іноземні студенти (кількість яких впливає на рейтинг) в країну з війною не поїдуть.
Але якщо задача вивчення алгоритмів, спортивне програмування в тч в командах на різних конкурсах і проходження співбесід в maang був критерієм якості, то українські вузи справляються.

Якщо відкинути моральні і laissez-faire принципи, то якщо цей SVP не є співвласником бізнесу, а працює за робочим контрактом у країні яка регулює законом відношення між роботодавцем і працівником, то ймовірно ця людина цей закон порушує (якщо вона дійсно працює цей час а не просто відсутня вдома).
В деяких країнах роботодавець має надати інструменти де працівник відмічає свій час роботи і неправильне або неповне відмічання це навмисне порушення закону і чим вища позиція людини яка його порушує тим значніша може бути за це відповідальність.

Якщо розробник змушений на регулярній основі працювати по вихідним щоб вкластися в дедлайн то в цій команді неправильно влаштоване планування або погано з оцінкою складності задач. В обох випадках це робота для менеджменту виявити і виправити цю проблему.
Зазвичай обмеження робочих годин в 40-45 годин в тиждень продиктована маржинальною ефективністю роботи де мержинальна ефективність години роботи після 40-45 в тиждень близька до 0 якщо це не якась рутина яку треба було б або автоматизувати або делегувати вендорам.

На 300к треба робити something extra

Так

А не 40 годин на тиждень ;-)

працювати більш годин в тиждень щоб виконати таку саму роботу це не extra

Овертайми теж регулються законом і систематичні його порушення можуть доволі дорого коштувати як фінансово так і репутаційно.

В кожному штаті своє (наприклад 40 годин в Каліфорнії ), але кількість робочих годин прописані в робочому контракті в будь якому випадку.
І Штати не єдине місце де платять як написали вище «омріяні 300к»

омріяні 300к платять не просто так, і в кращому разі дружина буде бачити чоловіка десь на пару годин в неділю

Можливо це якийсь екстремальний кейс, але трудового законодавства в країнах де платять 300к+ зазвичай прийнято дотримуватися.

Досвід і останній диплом (MS чи PhD) мають найбільший вплив щоб отримати запрошення на співбесіду, ну а на співбесіді вже всі рівні.
Участь в міжнародних олімпіадах (та і в будь яких олімпіадах і змаганнях) непогано допомагає потрапити в кращий внз і отримати навички з вирішення складних проблем в стресовій ситуації, в обмежений проміжок часу при конкуренції з іншими людьми. І це не лише про саме вирішення а і про стратегію розподілення часу, способи концентрації уваги лише на задачі і стресостійкості (щоб не виходила ситуація коли людина прийшла на співбесіду і втратила свідомість через стрес).

Найкраща бо найдорожча чи тому що туди ходять діти дипломатів? У Цюріху це буде ціна зі знижкою за звичайний приватний ліцей де вчаться звичайні діти французьких мігрантів в Цюріху.
На мою думку якість навчання залежить від вартості лише до мінімальних етапах ціни (важко зробити щось якісне взагалі без грошей) але після якоїсь точки насичення може зростати лише якість обладнання чи приміщень а також будуть відсіюватися учні чиї батьки не вмотивовані чи фінансово не спроможні додатково інвестувати в освіту дітей створюючи тим самим класичний випадок упередження виживання (результат кращий не тому що краще викладають а тому що там вчаться учні чиї батьки ще додатково вкладають кошти і зусилля в їх освіту)

У Франції так буває.

Існує закон що якщо іноземець після мінімум 2 років навчання отримав у Франції диплом про вищу освіту то він може не чекати 5 років для запиту на громадянство. Після того як я отримав диплом і пішов на першу роботу я про нього випадково дізнався і вирішив чому б не податись. Але префектури дуже креативно відносяться до інтерпретації всіх цих законів і давати рандеву з такої причини не поспішали, тому я просто сказав що у мене є всі документи на звичайну натуралізацію і отримав дату на подачу досьє.
В день подачі співробітниця що приймала заявку спитала чому це я подаю так рано і нічого вона не прийме і про той закон не чула, але все ж вирішила провести співбесіду на інтеграцію. Оскільки тоді я вперше дізнався що буде ще й співбесіда то майже на всі питання я відповідь провалив (наприклад на питання хто така Маріанна я сказав що у мене на роботі так звуть колегу, а виявилося що це символ Франції). Тоді у мене з радістю взяли все моє досьє на розгляд і сказали сильно ні на що не розраховувати. Очікувано через пару тижнів мені прийшов заказний лист де мені відмовили у наданні громадянства і причиною стоїть «недостатня професійна інтеграція» і адреса міністерства куди писати якщо я не згодний з таким рішенням. Я трохи засмутився і як раз в цей час мені прислали першого листа (avis d’imposition) з тим скільки ж я маю заплатити податків і я засмутився ще трохи, тому вирішив написати листа з моїми податками на ту адресу у міністерстві про те що навідміну від них, держслужбовців, я плачу податки а не живу з них і тому навіть краще професійно інтегрований ніж вони. Термін розгляду був описаний як 3 місяці, тому після пів року без відповіді я про це забув.
Потім я змінив першу роботу на другу і виявилося що для продовження моїх документів компанія мала б надати підтвердження що вони не змогли знайти на цю посаді нікого хто вже живе у Франції і поновлення затримувалось і як раз в цей час (майже рік після листа) міністерство відповідає що вони роздивляться мою «апеляцію» (для розуміння держ установи зазвичай «гублять» звичайні листи і треба лише висилати заказні — lettre recommandée avec accusé de réception, але тоді я це не знав). Я думав що мені тепер просто не поновлять документи і морально збирався повертатися в Україну але мені прийшов лист датований 1 квітня що тепер я француз. От тільки між моментом коли твоє імʼя напишуть в офіційному журналі (journal officiel) і церемонією може пройти багато місяців і я зробив запит в префектуру чи не могли б вони мені якісь документи поки я чекаю на церемонію на що отримав відповідь на кшталт «вітаємо, ми тут займаємося іноземцями і оскільки ви тепер француз то не пишіть нам більше. І запит на поновлення ми вам теж анулюємо». Але в мерії де я жив пішли на зустріч і зробили паспорт терміново і без церемонії.
Випадково бо це послідовність малоймовірних подій — лінь префекта який замість реальної причини відмови написав першу із списку (і яку можна було оскаржити), почуття гумору клерка в префектурі якій анулював рішення префекта і надав громадянство (може бо це було 1 квітня), мої непідготовлені і контрпродуктивні дії (провал співбесіди і дурний лист в міністерство) які випадково виявилися ефективними щоб обійди обмеження в системі і просто збіг обставин (податки і відмова прийшли в 1 день) призвели до цього результату.

Ще немає ресепісе и префектур з чергами в 200 людей о 5 годині ночі. Щоб взяти 200 талон знову ).

Часто ставлення до всієї країни формується через узагальнення свого негативного і іноді нерепрезентативного досвіду з деякими її частинами (держ установи, погані райони, нещасні випадки, тощо).
Я чув про ці черги і навіть бачив їх по телевізору (і лише там) але мені якось вдалося їх уникнути (ну тобто іноді доводилось чекати в черзі 1-2 і, у найгіршому випадку, який трапився лише 1 раз, 3 години). Поки був студентом — префектура приїжджала в університет і все оперативно робила, а потім я випадково отримав громадянство і це стало неактуально.

Влітку +40, взимку, якщо випав сніжок

Влітку жарко, взимку холодно. Це нормально, це пори року. Але і +40 і сніг це екстремуми для погоди в Парижі які, якщо і бувають, то надовго не затримуються. І це, може, і добре що надворі не листопад під року на рік як це часто буває в північній Європі.

Я розглядав варіант франкомовних кантонів при переїзді але довелось відкинути через низку причин:
1) Фіскальні — у франкомовних кантонах сильно вищі податки особливо після 100тис франків на рік
2) Логістичні — навіть від найближчих Фрібурга чи Бієль 1,5-2 години поїздом в 1 сторону бо швидкісної залізної дороги в Швейцарії немає (був Готтардський тунель але зламався). Des pendulaires (маятники) — так називають жителів франкомовних кантонів що працюють в німецькомовних через маятникову міграцію — рано чи пізно вони все одно або змінюють кантон або роботу що говорить про те що такий стиль життя так собі.
3) Інтеграційні — французька мова там майже як у Франції, відмінності переважно декоративні (числа, вживані сталі вирази) і трохи акцент, але ставлення до французів там як до німців в німецькомовних кантонах — не дуже приязне, трохи зверхнє і трохи як до окупантів (привіт Наполеону і République helvétique в 1798-1803). Тому ця умовна перевага не покриває перші 2 недоліки.

Не думаю що мій випадок можна якось екстраполювати. Я переїхав ще студентом і навчання було французькою (якою на момент початку навчання я володів дуже погано), однокурсники і професори майже не говорили англійською тому французька була єдиним варіантом. Я жив в гуртожитку (не в Парижі) і студентські вечірки було звичайно теж французькою. Але написання дипломної роботи (десь 2 роки після переїзду) стало переломним моментом після якого і книжки і фільми і ютуб і спілкування стали майже виключно французькою (і дуже вільно).
Цюріх не дуже далеко від кордону з Францією (100км або 1 година на авто) тому я там часто буваю і після перетину кордону в сторону Франції виникає це приємне відчуття «вдома» і навіть дихати стає легше після швіцдойч бо я нарешті можу спілкуватися з людьми на будь-які теми без обмежень і у нас з ними дуже схожий менталітет і ми однаково жартували з виступів Макрона, сперечалися через жовтих жилетів і знаємо однакові анекдоти про «трудоголізм» фонксьонерів (eg ceux qui arrivent en retard ne peuvent pas partir en avance) ітд.

Вибір між Францією і Норвегією? У Франції клімат трохи приємніше за такі самі податки.
Для того щоб краще зрозуміти Францію і стиль життя можна почитати Ollivier Pourriol — The French Art of Not Trying Too Hard.
Але головне нащо мотивувати переїжджати людину яка цього не хоче? Я 1.5 роки назад переїхав з Парижу в Цюріх і єдиним мотиватором мого переїзду було запрошення на роботу яке б я не зміг отримати в Парижі.

2500 в Парижі де діє encadrement de loyer і оренда за метр в хороших районах 30-35 євро в місяць це трохи дорого. Або велика квартира яка в Paris intramuros це розкіш недоступна навіть місцевим (хіба в соц житлі).
Податки у Франції це цікава тема, вони великі і ті у кого дохід вище середнього намагаються їх оптимізувати (якщо почитати Code général des impôts то варіантів зробити це немало) і складаються з charges (patrolnales i salariales) з якими мало що можна зробити і власне impôt sur le revenu (IR) які можна і треба оптимізувати.
Жити за периферік не так погано як здається і якщо є сімʼя і немає зайвих 1-2 млн євро чи соц житла від держави то жити (не виживати) всередині періферік майже неможливо тому за комфортним життям парижани їдуть в 78 або 92 департименти де і якість житла краща і місця більше. А щоб не їздити в Париж кожен день беруть 2-4 дні в тиждень télétravail (працюють з дому). Я їздив з дому в офіс на авто (десь 40-50 хв в 1 сторону бо пробки) десь 1-2 рази в тиждень.
Розкажіть про квести життя з французами. Що саме не подобалось? Фаталізм, песимізм чи почуття гумору? Я думаю відчуття незручності життя поруч з французами трохи меншає коли ти теж француз.
У мене теж іноді виникало відчуття що «країна якась не така» але воно виникає в будь якій країні. Після стількох років життя там я згоден з Sylvain Tesson «La France est un paradis peuplé de gens qui se croient en enfer»

Франція. Окрема тема. Податки, ЗП, житло. Комфорту життя немає. Витрати 3000 євро у середньому.

Франція чи Париж? Десь в Pays de la Loire 3000 в місяць це значна сума.

Але проживши 12 років у Франції (із них 10 в Парижі) я просто не розумію чому українські програмісти її так не люблять.
Зарплата в 4000 на руки це середня по Парижу для senior, якщо вам давали менше, ви погано торгувались. І цих грошей вистачає на комфортне життя навіть для сімʼї бо медицина вже оплачена з податків, школи оплачені майже повністю, 5-10 тижнів оплачуваної відпустки в рік, CSE стоїть за вас горою і job security 100% (+подарунки на Різдво, бонус на відпустку, компенсації їжі, електроенергії, навчання, інтернету, садочку, спорту, культурних розваг і безліч іншого), їжа смачна або дуже смачна, розваг безліч і багато з них вже оплачені з податків. Так, житло це проблема яка, якщо нормально не вирішена, буде псувати життя. Але і придбати житло за зп в 4000 на руки можна якщо брати не на Champs-Élysées а, як і усі, в пригородах недалеко від RER.