Віза B-1/B-2 ваш вибір, але не кажіть що будете працювати. Навіть дістанційно. Просто туризм. На туристичному статусі B-2 можете перебувати до 6 місяців.

travel.state.gov/...sas/en/visit/visitor.html

Але ми тут не про весь народ, а про потенційних ІТ емігрантів з України, які хочуть «спокійного і безпечного життя для себе і дітей»

Штати теж мають progressive income tax, плюс Каліфорнія має найвищі податки на прибуток серед окремих штатів.

Голі ставки податку не мають жодного сенсу, як ви маєте знати. Все залежить від бази оподаткування і способів її заниження (exemptions & deductions).

В цьому плані Швейцарія, наприклад, набагато кращий варіант. Нижчі податки, вищі зарплати і рівень життя, центр Європи, природа, на авто за пару годин можна виїхати в купу інших країн.

Держава не повинна. Але спитайте європейських і українських жінок (і чоловіків) вони за шведську модель чи американську. Відповідь очевидна.

Swedish parents are entitled to 480 days of paid parental leave of those, 90 days are reserved for the dad

Думки у вас можуть бути які завгодно. Питання в тому, що без особистого досвіду, вони часто базуються на міфах і фантазіях, як у вашому випадку.

Тому давайте завершимо гаяти час. Вам добре в США після України? ОК. А ось свої безпідставні думки щодо Європи залишить при собі.

Спочатку чекаю відповіді на питання:

Тепер розкажіть в яких країнах ви ще жили і працювали, щоб порівнювати.

Бо з випадком «я тільки переїхав в США з України, але вже знаю і всім розповім, що США — найкраща країна в світі» сперечатися нема чого.

Ви чергове підтвердження мого досвіду і всього, про що я написав у першому пості.

1.5k це у вас. У моїх знайомих 1.8k, або 20k на рік. За дитячий садочок!

Не треба бути експертом, щоб бачити бомжів і наркозалежних в центрі Сіетлі. Вони є майже в усіх великих містах у США і ніхто ними не займається.

Черги залежать від напливу пасажирів, але це не виправдовує 1.5 годинний бардак все одно. Коли навіть з грудними дітьми в них стояти треба.

Париж мені не до вподоби, але це до того, що гнитючий настрій у вас в США щодо Парижу є, а в самому Парижі якось не відчувається.

Бачите як цікаво виходить. Я знаю, як в обох місцях з власного досвіду цього місяця. А ви коли останній раз гнітючість в Європі на власній шкірі відчували?

А в мене будинок на березі женевського озера. До чого тут це? Питання не про вас і колег, а про законодавство країни у сфері соціального захисту для родин з дітьми.

Ви вже підтверджуєте мою теорію своїми розповідями про США.

Тепер розкажіть в яких країнах ви ще жили і працювали, щоб порівнювати.

Скільки коштує садочок напишіть, щоб читачі були в курсі.

Я зараз в Парижі. Тут така «гнитюча атмосфера», що далі немає куди. Хоча де б вже їй ще бути після всіх терактів.

В мене особисто більш гнитючий настрій від бомжів у центрі Сіетла і черг по 1.5 години на секюріті в Seatac аеропорті. Такого бардаку немає ніде в ЄС, хоча перевіряють і там і там однаково.

Дяякі речі, які ви перелічили не важливі. Я за роки проживання в різних країнах не викликав сантехніка і не проводив інтернет.

Медицина — важлива. І про неї необхідно розмовляти. Так само як і вартість, якість і процес знаходження житла.

Після переїзду робити це буде пізно, бо вибір вже зроблено.

Це більше ніж нічого або єдиний приїзд на фінальне інтервью.

Не просто сидіти там місяць, а спілкуватися з людьми, які туди переїхали раніше. Про їх досвід, плюси і мінуси, відмінність між очікуваннями і реальністю. Намагатися відразу зануритися в повсякденне, нетуристичне життя.