Тобто якщо людина ставить державу вище за себе, але не переконує в цьому інших, то вона не дурник? Ну припустимо.
У мирний час я сам був проти обов’язкової строкової служби чоловічого населення, так як це порушує право вибору. Але за даних умов це все одно, що грабіжникові з пістолетом зачитувати свої права на приватну власність, на особистий простір, на життя врешті-решт. Це ж так працює?
А уявіть, якщо всі до єдиного українці скористаються можливістю поїхати подалі від війни і допомагати з відстані? Росіяни мовчки окупують Україну і підуть далі, бо у їхній хворій уяві «кордони росії не закінчуються ніде».
Він стверджує, що війна — це такий же вибір кожного, як програмування чи музика, але ж це зовсім не так. Українці цієї війни не обирали, але змушені в ній брати участь. Ракети вбивають пацифістів не гірше, ніж військових.

А тут вже увірвуся я:

В широкому розумінні — це дурник, який вважає, що індивід має ставити державу поверх своїх особистих потреб

Справа в тому, що видатні мислителі всіх часів, від античних філософів до сучасних психологів, вже давно визначили ступені розвитку особистості, котра, на найвищому рівні починає служити меті, що більша за неї саму.
А бажання забезпечити лише свої базові потреби — це інфантилізм, що знаходиться на найнижчому щаблі. І ви зараз назвали дурниками людей, на три голови вищих за вас у розвитку. Власне, як це зазвичай і буває.

Кожаєв, то Арестович від ІТ)

А що, на Dou є статті англійською? Я щось пропустив?)

А тут я підтримаю пана Андрія. Ми самі критикуємо росіян і малоросів за позицію маленької людини, і тут же дозволяємо собі вислови на кшталт «прості айтівці». Тобто бувають і непрості, наділені божим благословенням чи обколоті сивороткою «Суперсолдат»?
У нас, все-таки, демократія, рівноправ’я, свобода слова і все таке. Тому ми можемо як нарощувати особисту мережу зв’язків серед іноземців, так і створювати та підписувати петиції на сайті президента; як просувати своїх за кордоном, так і створювати робочі місця вдома; як будувати імідж країни, так і моніторити діяльність високопосадовців тощо.

Прикол в тому, що всі люди в історії народжувались у «рандомних локах», тільки ці локи, чомусь, кардинально відрізняються. А чому так? Тому що хтось обирав вже готові «тепличні умови», якщо мав таку можливість, а хтось ці умови створював.
Г’юлет і Пакард могли просто переїхати до Нью Йорка по закінченні університета, де був вже сформований ринок праці на той момент. Натомість вони лишились на малій Батьківщині і заклали фундамент майбутнього світового технологічного центру. Тепер вже до Кремнієвої долини прагнуть потрапити спеціалісти з усіх куточків планети, в тому числі і з Нью Йорка.

Втім, нікого не засуджую. Це як у програмуванні: більш почесним є створювати нові технології, але й форми самі себе не нашльопають.

Як, поки ще, мешканець Китаю, підтримую. Хоча це й важче буде реалізувати, ніж програш рашки.

Тайвань — це те, що лишилось від історичного Китаю після державного перевороту комуністів.

Уявіть, якби царя не розстріляли, а натомість він би облаштував окреме державне утворення у Свердловській області, залишаючи за ним офіційну назву «російська імперія» з де-юре столицею у Москві, а де-факто — у Єкатеринбурзі. «Совок» продовжив би вважати це утворення «суб’єктом федерації», а «імперія» наголошувала б, що тільки вони — справжня росія. Ну і ще зберегли б твердий знак на письмі.

Так, що тут у нас? Спроба погратися в постіронію, котра розбилася об профанацію одразу в кількох галузях. Нічого нового.

Дійсно якась дурня. Хаймерси почали змінювати ситуацію з перших днів, коли їх було ще вісім штук. Підірвані склади, окрім фінансових втрат на мільярди доларів, створили ще й логістичні проблеми противникові. Кількість обстрілів скоротилася і буде скорочуватись й надалі. Перевагу росіян у артилерії майже нівельовано.
Не забуваємо, що деякі типи озброєнь для росії є взагалі невідновлюваними в умовах санкцій.
Коли цих машинок дійсно буде сорок, статус-кво москаликам буде тільки снитися. А коли ще й 300-км снаряди підвезуть, то вони вже й до кордону нашого під’їхати не зможуть, не те щоб щось там захоплювати.

Я б запропонував взагалі з’єднати Чорне море з Балтійським. Там тільки одна перепона на шляху.
І ще можна буде переглянути географічне розмежування Європи та Азії, встановивши кордон вздовж новоутвореної водойми)

В участь КНДР повірю, Ірану — не дуже. Сирія — спірно.
Ми навіть на практиці бачимо, що так звані «союзники» росії не дуже поспішають допомагати їй у війні. Навіть Тегеран, котрий лише нещодавно поступився пальмою першості у кількості накладених санкцій.
Кім, теоретично, може психонути і піти на Південну Корею, так. А от у Сирії ще й свій конфлікт не завершився, щоб у новий вступати.

У рф з усіма сусідами є спірні землі. Оце б усі разом навалились, вже б і думати забули про таку країну

Тоді не був впевнений, але не виключено, що вони й тоді планували напад. Після 2014-го року було лише питанням часу, коли вони спробують приєднати Донбас до росії тим чи іншим шляхом. Але вони пішли далі і використали його як казус беллі аби зазіхнути на всю країну.

Був на 90% переконаний, що рашка вторгнеться до України. Проводити навчання військових підрозділів по всій довжині кордону з Україною, включаючи Білорусь, було ну занадто вже «палевно». Ба більше, хоч де факто це — «Повномасштабне вторгнення росії до України», ще у перший день припустив, що 24.02.2022 — це початок Третьої світової.

Китай десь у той же період почав дражнити Тайвань і союзників, порушуючи його морські та повітряні кордони. Не забуваємо про зустріч путіна з Сі Цзіньпінем перед Олімпіадою. Тепер сиджу і відслідковую переміщення Ненсі Пелосі. Як би їй не стати новий Францем Фердінандом. Щоправда поки що не розумію, якій стороні це більше потрібно.

А тепер ще й сутички у Косово. Вучич волає про денацифікаю, а косоварів, виявляється, консультують інструктори з НАТО. Зважаючи на тісні зв’язки ерефії з КНР та Сербією, у збіги віриться все менше. Новий «Троїстий союз» вимальовується.

Найгірше у цій ситуації — це те, що у китайців імпортозаміщення не тільки на словах. І якщо вони почнуть відкрито ділитися ним з кремлем, то це сильно вдарить по наших планах «звільнити всю територію України до кінця 2022 року».

Американський Дугін?

Але ж вона суха і зовсім не пахне...

Від себе пораджу новеньку книжку Mark J. Price «C#10 and .NET6 Modern Cross-Platform Development».

Наскільки я розумію, то він під кожне оновлення перевидає книжку, але особисто для мене це перша версія.
Його підхід сильно відрізняється від усіх інших книжок, з якими я стикався, таких як Ріхтер і Троелсен. Хоча б структурою: там не звичний, вважай академічний, порядок вивчення; нові інструменти вводяться по мірі необхідності. Наводяться корисні команди для командного рядку, гарячі клавіші, джерела інформації для розробників та навіть інструкції до їхнього використання, по типу грамотних запитів у Google. Запропоновано вибір середовища, будь-то Visual Studio, VS Code, Jupiter Notebooks або навіть веб-сторінки, на котрих, щоправда, мало що з запропованого автором можна перевірити.
Наприкінці кожного розділу є завдання і запитання для самоперевірки, котрі я одразу вношу до свого Notion і, час від часу, переглядаю. А ще є git-репозиторій з додатковими розділами, ресурсами, відповідями на ті ж таки запитання тощо.

На мою суб’єктивну думку, для новачка — саме те. Особливо у порівнянні з «CLR via C#», котрий занурює в глибини платформи ще до написання першого рядку коду.

Не дуже зрозумів претензію. Вся суть армії полягає у виконанні наказів, ні? Це ж не мистецький табір, де спонукають до творчості.
Якщо корисніший у цивільному житті, то продовжуйте займатись тим, чим займаєтесь. Якщо ж ви приходите до центру комплектації, а це так тепер називається, то ви вже автоматично хочете служити. Не бачу протиріч.

Згоден з приводу совків і дуже радий, що я, навіть у вигляді сімені, і дня не проіснував у тих реаліях. Якими б мої родичі не були проукраїнськими, радянська ментальність себе постійно проявляє. На жаль, попри всю свою бунтарську сутність, їхній вплив відчуваю і я. Спроби змінити їх я вже облишив, спроби змінити себе — ніколи.