Не знаю, з яких причин ви виділили РСФСР, але як не стало СРСР, так сучасна Україна й утворилася. Тут прямий причинно-наслідковий зв’язок. Ми, по суті, святкуємо день народження країни, а ви тут до слів придираєтесь.

— Если там положительная разница — откладываешь

Бентежить ось цей пункт. Мені більше подобається ідея: спочатку плати собі, а потім — іншим. А ви пропонуєте спочатку заплатити всім, кому тільки можна, далі жити на решту, і заощаджувати той дріб’язок, що лишився. Якщо лишився.
Фіксуєш суму, яку ти безболісно зможеш відірвати від серця (в середньому рекомендують 10% від доходу, але можна і більше) і відправляєш її на окремий рахунок. Далі сплачуєш рахунки, коли наступають відповідні числа (кредити, комуналку, податки, аліменти чи що там ще є), і на решту живеш. Лишилося? Круто, перенось на наступний місяць. Не вистачило? Викручуйся, як хочеш: голодуй, жуй тирсу, та хоч позичай, але до заощаджень — зась. Тобто тут можна навіть і без записування кожної філіжанки кави до бюджету обійтися.
А от до відкладеного я б вже серйозніше відносився і дійсно витрачав би не на плейстешн, а розглянув можливості інвестування. А якщо хочеш-таки той плейстешн, то зроби так, щоб щомісяця були профіцити на основному рахунку.

Планування можна починати навіть з тимчасових літніх підробіток чи стипендії, а не з якоїсь «магічної» суми.
Мене бабця ще в дитинстві навчила відкладати гроші до трилітрової банки: так я їх і на дурниці не витрачав, і коли щось конкретне хотів купити — було звідки тягнути.
Заощадження — справа звички. Чим раніше почнеш — тим більше шансів на успіх.

Без духовної основи ніякої держави не буде.

Без духовної основи було б набагато менше проблем. Але так як на раптове масове просвітлення сподіватися марно, то, певно, погоджуся з вами. Краще «милиці» у вигляді Київського патріархату, бо як його не буде, то «Балда» піде розбивати лоба перед Гундяєвим. Йому непринципово.

А, ну й залучити українських блогерів, а-ля Тайлер Андерсон чи Остап Українець, буде ще легше, я думаю.

Доволі невтішною є статистика, яка свідчить, що 57% українців не читають книг, проте я гадаю, що цей показник можна поліпшити, зацікавлюючи людей різними форматами (читання/прослуховування/короткі огляди) та обмінюючись досвідом про те, яка література справді варта часу й уваги.

Було б класно розвивати в Україні так званий «BookTube». Наприклад запрошувати зірок і обговорювати з ними якусь книжку: ту, котрі вони самі запропонують або навпаки — спробувати переконати їх прочитати щось, що на думку автора каналу змогло б їх зацікавити. Гарантую хорошу статистику роликам за участі Дантеса, Дурнєва та Левів на джипі (всіх одразу і кожного окремо). Не знаю, наскільки складно було б їх запросити, але все ж не неможливо, особливо якщо жити в Києві. Той же Дантес чи Антон Савлєпов ходять, здається, по всіх можливих шоу на українському Ютубі, навіть маловідомих.
Принаймні я б таке залюбки дивився зранку, поки збираюсь на роботу. І навіть дзвіночок би поставив.

Лякає слово Google. Хоча я вже загуглив (звучить, як каламбур) і побачив, що там немає обмежень по інструментарію. Просто мій стек дуже сильно зав’язаний на .NET, коли що.
Взагалі, я на таке залюбки підпишуся, але у них на сайті написано, що кваліфікаційний раунд вже завершено. Якщо з перспективою на наступний рік, так я встигну навіть минулорічні задачки повирішувати, щоб втягнутися.

Надихає.
Але мене завжди вражає не стільки сама ідея чи технічна реалізація, скільки здатність зібрати різнопланову команду чи долучитися до неї. Де ви, люди, зустрічаєтесь — біс його зна. Завжди читаю: ми випадково зустрілися на х заході, вони вже працювали над у, а запропонував допомогу.
Я б теж тепер походив по заходах, але клятий коронавірус...

Сам проходжу кілька курсів на Udemy на різні теми паралельно. Цікавий погляд зсередини. Хоч сам і не думав про менторство, але все одно прочитав із задоволенням.
Замислився тепер, а чи не падають рейтинги вчителів від того, що я переглядаю їхні матеріали або дуже повільно, або з великими перервами. Деякі так і зовсім чекають у черзі, бо я повівся на знижки і придбав дещо наперед.
Ну й так, ця історія, вочевидь, має більшу цінність з огляду на досвід, аніж на зиск. Коли ти берешся за щось незвідане, не знаєш з якого боку до нього підійти, експериментуєш, помиляєшся, психуєш, починаєш все спочатку, натикаєшся на підводні камені, нарешті випускаєш, дивишся на це все і думаєш: зараз би я це все зовсім по-іншому робив. Але як би я дійшов такого висновку, якби не замазав руки по лікоть?
У підсумку: контакт з розробником; публікація на його офіційному ресурсі; розміщення курсу на популярній міжнародній платформі та кілька учнів, що готові за нього заплатити; глибше розуміння українського податкового законодавства; ну і тема для статті на dou. :)

Робиш те, що тобі подобається, а люди голосують за це гривнею. Набагато об’єктивніша оцінка за «відгуки кастомерів». А рекрутери своїм стуком будуть скоріше дратувати, бо нащо вони тобі здалися, коли ти сам собі господар?

Ну не узагальнюйте ви так: «не працювати заради грошей» і «не працювати взагалі» — не одне й те ж.
А так, філософія «щоб у нас все було і нам за це нічого не було» мені теж не подобається.

Локальні цілі всі досяжні і над ними ведеться регулярна робота.
Глобальні — то більше з категорії «хотілося б», тобто мрій. Серед них також немає фантастичних сюжетів і є навіть певні нариси щодо можливого розвитку подій у тих напрямках. Чи складеться з тим — то вже інше питання.
Ну і найголовніше, тільки нікому не кажіть, але у мене є суперсила: я не картаю себе за втрачені можливості та час. Рухаюсь у своєму темпі і не перегораю.

Наразі вчу AWS і front-end паралельно, так як моя поточна робота вимагає мене бути навіть більше, ніж full stack. І я не те щоб проти... А, ну й китайська мова, котра поступово перетворюється ледь не на ціль всього життя. Або ціль тривалістю в життя. Втім, я розраховую отримати зиск з усіх цих зусиль у найближчій перспективі.
Глобально ж планую мати кілька джерел пасивного доходу, як і більшість тут. По досягненні комфортного рівня життя, хотілося б написати кілька художніх книжок і відео гру, ймовірно в межах одного всесвіту. А також отримав би PhD у сфері штучного інтелекту, брав би участь у цікавих мені дослідженнях, виступав би на конференціях і все, як ви любите. Принаймні я люблю. Цей бар’єр цілком можливо подолати ще до сорокарічного ювілею.
А ще є плани щодо одразу двох каналів на Youtube, до котрих я наближаюсь, але досить повільно :)

Так і є: в Україні навчилися чому завгодно, тільки не управлінню. Втім, в цьому немає провини умовних американців, котрим простіше поставити свою людину, котра говорить з ними однією мовою: в прямому та переносному сенсах.

Якась зовсім неаналогічна аналогія вийшла. Ви зараз керівників компаній з відвідувачами кав’ярень порівняли?

у меня это equality-хрень из каждого утюга лезет. по итогу нанимают неумных людей, чтобы выполнить разнарядку по equality

Чесно кажучи, я думав що стаття про це і буде. А виявилось — навпаки.

А хто заважає українцям створювати свої міжнародні компанії і завозити туди своїх керівників?
Це я до чого? Здається ця практика поширюється не тільки в Україні. Якщо глобально подивитися на керівників заводів «рідненького» Bosch, то там німці і в Москві, і в Нью-Йоркській області, і на Цзянсущині.

Та тут така краса: критикуєш Зеленського — порохобот, критикуєш Порошенка — зелебобік. Хто не з нами — той проти нас. Варіант «проти всіх» не приймається. Втім, нічого нового.)

Для технічної англійської — однозначно. Коли розмовляєш англійською з неносієм, то ви говорите приблизно однаково, вважай за підручником. Коли ж зустрічаєш носія — різниця колосальна. Все те, що я сказав би простими словами, у них передається або фразовими дієсловами або фразеологізмами. Без них все ще можна розуміти основну суть, але вільного володіння мовою не досягнути.

Взяв покупців оленями назвав.