Мені більше уявляється сюжет «Как русский аниматор покорил Голливуд». З акцентом на службу у далекосхідному флоті і доленосну зустріч з директором студії «Союзмультфільм».

Шановний, у вас якісь проблеми? Я можу вам якось допомогти?

Побалакав з одним китайцем. Як і всюди, є органи самоврядування на різних рівнях і, у першу чергу, ти намагаєшся владнати питання через них. Якщо з якихось причин ви не можете дійти згоди, то маєш право оскаржити їх рішення у вищих інстанціях, в тому числі й у суді. Наскільки я зрозумів, то громадяни мають право подати позов хоч на Сі Цзіньпіна, але чи будуть вони це робити — питання третє.
Пікети також передбачені, залежно від того, проти чого саме ви протестуєте. Особисто я про них не чув, окрім нещодавнього випадку у Гонконзі, але там дуже специфічний випадок, що потребує більш глибокого занурення у тему.

Зважайте, що це слова конкретної особи, а не витримка з китайського законодавства.

Так у вас навіть Вікіпедія заблокована, не кажу вже про соцмережі. Я розумію, що є VPN і все таке, але сам факт.

Саме так, є така незручність і велика кількість інших. Але до чужого монастиря зі своїм уставом..., як-то кажуть.

Саме так. І в цьому ваша відмінність від місцевих. Або від уйгурів у концтаборах.

Теж правда. Але що конкретно я з цим маю робити? Вийти на «майдан» чи долучитися до тих уйгурів? Я тут гість і або приймаю їхні правила або кочуся куди подалі, коли щось не подобається. Китайці зі своїми проблемами мають розібратися самі.

На цьому тижні у нас була нарада на якій, зокрема, повідомили про найбільш небезпечні регіони Китаю на сьогоднішній день. Їх можна легко дістатися, але є ймовірність бути зачиненим на карантин вдома по поверненні. Зокрема виділяється провінція Хейлунцзян, котра межує з Росією.
Є такий нюанс: дію всіх китайських віз призупинено, нових не видають. Іншими словами: до країни можуть заїхати тільки її громадяни. І от, зокрема, люди дісталися суходолом, через територію РФ, і запустили нову хвилю захворювання.
Тільки це ніяк не спростовує того факту, що карантину немає, працюємо в офісі і навіть у відрядження до іншого міста з’їздили. А на травневі свята я вже забронював квитки до Сяминя і назад. Апокаліпсис був у лютому. У вас напруга також почне спадати по мірі потепління, чого вам і бажаю.

Тож там взагалі нема можливості займатись активізмом на низовому рівні?

Достеменно не знаю, але щось мені підказує, що таки не можна. Зараз спробую спитати у знайомих китайців, якщо буде толкова відповідь — напишу.

У них напевно дуже дешева їжа, що кожен може собі таке дозволить?

Та ні, не дешева. Просто в середньому рівень життя вищий, ніж у наших реаліях. Принаймні у приморських регіонах. На Заході, кажуть, ситуація гірша, але я там був лише у Сичуані, а це також не остання провінція.

От було б дуже круто почитать про етнографічні враження :-)

Та я б і написав, але конкретно у цього ресурсу є певні обмеження. Стаття про культуру буде недоречною. Я колись думав про те, щоб завести власний блог і висвітлювати там китайські реалії, але на те, щоб його просто сісти і зробити, потрібен час. Як варіант — ЖЖ, тільки ця платформа здається якоюсь зовсім вже мертвою.

Анекдот — не анекдот, але у нас, в Україні, без усілякої цензури безліч людей просто не цікавиться політикою. То до чого ці закиди про Китай?

Левова доля статті присвячена бюрократичному пеклу; окремий розділ про проблеми в медицині; згадав про «особливості» дорожнього руху і таке інше. Я навіть деякі моменти повидаляв, бо могло б здатися, ніби в Китаї одні недоліки, що навело б на логічне запитання: а чого ти там досі сидиш?
Коли я прочитав Оруела, я теж став бачити відображення його творів тут і там. Але це проходить. Просто нагадую, що це ІТ-спільнота, а не шоу Савіка Шустера. У статті я прагнув показати умови життя і роботи у заданій локації. «Цензура і тоталітаризм» на мою життєдіяльність жодного впливу не здійснюють. Якщо почнуть — мене тут ніхто не тримає.

Так, я трішки запізнився з тим, щоб «хайпонути». Хотів випустити статтю ще коли у нас тут був карантин, але поки збирав інформацію, решті світу вже стало не до Китаю.

1. На моєму повсякденні партія не відбивається ніяк. Є нюанси, але не знаю, чи можна їх віднести до «тоталітарної диктатури». Самі китайці аполітичні і ця тема — одна з табуйованих для розмов. Не тому, що мене розстріляють, а тому, що мало хто про це в принципі буде говорити. Хоча, один знайомий попереджав мене про «Три «Т»: Тяньаньмень, Тибет і Тайвань. Ну добре, не дуже й хотілося.
2. Менталітет дуже відрізняється і ті речі, які у нас вважалися б дикими, у них на рівні норми. Тож, як гість, я просто мовчки з цим мирюся. В цілому люди добрі, а країна безпечна, втім є аферисти, котрі вважають за честь обкрутити навколо пальця іноземця. Мова не про крадіжку, а просто можуть задерти ціну, наприклад.
У них прийнято гучно їсти. Чим більше ти плямкаєш — тим більший то комплімент господині/кухареві. Досі дратує.
А ще у них норма — запросити друзів до ресторану і за всіх заплатити. Я навіть ніяково почуваюся у такі моменти.
Багато і хорошого і поганого, що на ще одну статтю нашкребеться. Думаю, що нашому братові тут важче пристосуватися, аніж десь у Європах.
3. Про робочу культуру мені судити важко, адже я працюю в іноземній компанії за іноземними ж правилами. Якщо виходити з розповідей моїх знайомих, то перепрацьовують вони досить часто. А після карантину — надолужують простої і після роботи, й на вихідних. Про «996» не чув.
4. Дівчата є. Це вже плюс. Я коли перший рік навчався у виші, думав, що не буває симпатичних китаянок в принципі. Пізніше з’ясувалося, що це тому, що мій університет технічний, а у сусідньому інституті, де вивчають мистецтво і мови: бери — не хочу. До іноземців ставляться з цікавістю, на білий колір шкіри просто моляться. Варто зауважити, що чоловіча стать сильно переважає у кількості і конкуренція, навіть не за перших красунь, шалена. Але європеоїдом можна втовпитися без черги.

Це я зараз спокійно про це говорю. Та й то після редагування тексту)

На подібну тему читав нещодано статтю на Хабрі. Там більше було про особливості життя у віддалених селах Китаю, але цікавий матеріал для роздумів.
Весь світ йде дорогою цифровізації, добре це чи погано. Хтось швидше, хтось повільніше.

Є така штука як ID-картка. В Україні працює ще досить криво, а от у Китаї, з третім виданням, вона вже покриває чи не всі сфери життєдіяльності. Окрім ідентифікації особистості, в ній також утримується інформація про освіту, роботу, медична історія; вона прив’язана до банківських карток і платіжних систем; з її допомогою можна проходити через термінали вокзалів і аеропортів, не друкуючи квитка і багато іншого. А ще у них, на базі діяльності кожного індивіда, ведеться так званий «соціальний рейтинг». Як ця річ нараховується і на що впливає — я не розбирався, хоча, певно, варто було б.
Розбивати бали по категоріях експертизи, оцінювати кожен прогноз, публічний виступ і коментар в інтернеті — це додаткова безліч змінних на особу. Однак мене трішки бентежить рівність голосів вісімнадцятирічного підлітка, котрий щойно закінчив школи, пенсіонерки, що отримала пакет гречки у подарунок і практикуючого юриста з десятьма роками стажу.
Звісно, що всі ці дані дуже чутливі і негоже їх розкривати для широкого загалу. Втім, якщо начисляти чи віднімати бали за досягнення і хиби відповідно, то можна було б про щось говорити.

Не так давно дивився відео на YouTube: Розмова фізика з математиком. Все було добре, поки, багатьом відомий Олексій Савватєєв, в ході розмови, не почав розмірковувати про історію, політику, а потім ще й приправив це все релігією. Виходить, що прикриваючись авторитетом в одній сфері, він говорив про речі, у яких не розбирається, а я його при цьому ще й слухав. Тоді я дійшов наступного висновку: кожен має право на власну думку, але не кожна думка в однаковій мірі гідна бути почутою.

Ну, до речі, окремий обліковий запис для роботи — це ідея

В жодному разі не маю наміру сперечатися по основному напряму діалогу, тільки зауважу про один момент

А с женой — разные, часто под NDA, созвоны голосом нужно выбирать в непересекающееся время

У мене постійно колеги за сусідніми столами розмовляють по Скайпу, часто по декілька осіб одночасно. І, таке враження, що мені одному це заважає. Ну що ж, до чужого монастиря зі своїм уставом... Вдягаю навушники, шукаю на YouTube музику для програмування і далі займаюся своїми справами. Це я до того, що коли ви вже сподобилися на кабінет у квартирі, то з дружиною якось ужитися вже можна. Але так, не зрівняється з особистим робочим простором.

Я до речі думав про це: коли виросту — відведу собі окрему кімнату під кабінет і не буду там нічим займатись, окрім роботи. Але на сьогодні я винаймаю таку квартирку, у якій в принципі один стіл. Я за ним не тільки працюю і відпочиваю, а ще й їм.
До речі, в окремих ситуаціях виручав додаток Pomodoro. Той відлік ніби тисне на психіку.
У передчутті потенційних питань і порад, зауважу, що окрім ось цього нюансу, мене це місце цілком влаштовує, а особливо — локація. Якщо й переїду, то або до іншого міста або з’їдуся з дівчиною.

Спочатку йдеш на мітинг в інтернеті, а потім прокидаєшся голий, лисий і з трубкою в шиї.

Так, про Францію я ще не читав. Якась складна у них система вступу до університетів, без 100 г не розберешся. А так — чудовий досвід. Дійсно, хто сказав, що для щастя потрібно опинитися в одній з мейнстрімних локацій?)

Я вдома взагалі нічим корисним займатися не можу. Точніше можу, але недовго. Постійно щось відволікає, при тому, що живу один. Думав, що це виключно мої проблеми з самоорганізацією, поки не наштовхнувся на статтю, де розказували, ніби я такий не один. Мовляв люди в принципі звикли вдома відпочивати, а для інших активностей є відповідні місця. Тому заздрю по-чорному тим, хто-таки може налаштуватися на робочий лад в домашніх умовах. А ще більше — тим, у кого, за результатами опитування, продуктивність навіть вища.
Альтернатива — піти до кав’ярні, коворкінга чи ще якоїсь бібліотеки, але це не про карантин.

У мене досвіду, певно, не так багато, як у вас, але я навіть на код, котрий писав місяць тому, дивлюся як на... Можливо так воно і є, але це стосується не тільки програмування. На мою суб’єктивну думку, якщо ви не дивитесь на себе зразку минулого року, як на повного бовдура, значить за рік ви не стали кращим.