в програмуванні запам’ятовування — для мене навіть більший ворог, тому що людина перестає шукати інші варіанти крім тих, які в неї в пам’яті.
в ІТ інформація міняється ДУЖЕ швидко, міняються не тільки технології/мови, а міняються самі підходи як ці самі технології і тех.можливості використовувати. самому до багатьох висновків, які інші пишуть в блогах/бест практайсах і т.п. дійти просто фізично не можливо. і якщо людина не привчить викидати зі своєї голови те, до чого звикла і постійно вникати в нові підходи (і тут саме важливе — не вивчити, не засвоїти як є — а вникнути, чому автор нового підходу його вигадав, в що він вперся старими методами, і головне — на яких задачах це працює а на яких — ні) — то з такою людиною буває просто нереально працювати, від неї постійно будуть йти протести в стилі «ні, трактор потрібно освоїти, заливати бензин, ремонтувати, міняти масло — це жахливо, незрозуміло, я за копання лопатами!».

практично кожен другий раз, коли я пишу код на скалі, я гуглю «scala idiomatic way of ...» - і кожен раз знаходжу спосіб, якого раніше не знала, хоча могла б зробити те саме комбінацієювже завчених можливостей. в програмуванні важливо не пам’ятати конкретні назви, а знати про можливості. коли прийдеться написати код — пам’ять може викинути стандартний метод, і це заблочить кодера від пошуку оптимального варіанту в гуглі, тому давати будь-які поради новачкам про заучку будь-чого — це вбити в його голову ще одну шкідливу звичку, через яку він буде веси себе як «ковбой» — буде вигадувати велосипеди, в тисячний раз передоводити теорему піфагора замість з допомогою недавно відкритої теорії відносносності спроектувати новий девайс...

на співбесіді в мене перше питання про патерни, ооп і т.п.: які патерни ти знаєш, чи використовував класи/інтерфейси і т.д., але далі я не прошу мені видати їх зазубрене визначення, як і не прошу видати визначення інкапсуляції, поліморфізму... я питаю «чого нам в житті не вистачає в класах, що ми тут ще інтерфейси вигадали?» «для чого потрібні геттери-сеттери, чому нам не вистачає прайвід-паблік» і т.п. — і все, заучка попливе, всі, хто використовують без розуміння — пливуть тут же, співбесіда закінчена. розуміння інкапсуляції, поліморфізму і їх практичне вміння застосовувати зразу стая ясним. толку від вивченої інформації буде ноль навіть на співбесіді. і якщо людина видає мені більше інформації, ніж розуміє — я цього більше злякаюсь, ніж якщо людина мені буде демонструвати реальне розуміння практичних проблем, і при цьому не буде сипати купою «розумних термінів».

так само я буду питати про патерни — в чому різниця між тесплейт методом і стратеджі, де ти їх застосовував, як вони відносяться до наслідування і композиції, в чому перевага композиції... чим більше кандидат патернів назвав, тим більше я таких питань буду задавати.
і в жодній книжці відповіді на такі питання не написані, ці патерни треба розуміти, їх треба застосувати, набити шишки, читати блоги, чиати про причини вводу в мову кожного синтаксис шугара — не заучувати, а опробувати, зрозуміти — нахрена люди цим заморочились, що аж ввели як окрему можливість мови/технології. а якщо ти їх розумієш — навіщо їх зубрити? будь-яка порада про запам’ятовування дає іллюзію новачку, що можна просто визубрити і застосовувати щось без особливого розуміння — і такі іллюзії закладати в голови новачкам дуже небезпечно.

ви самі собі суперечите. то у вас 90% не вміють хеловорд написати, то у вас від’ємну вартість вдається перекрити роботою колег (що, 10% працюючих колег перекривають 90% повного пездеця? і на такій моделі бодішопи мало того що не збиткують, а явно процвітають?)

як на мене, ви щось в себе робите не зовсім так, але замість навчитись нормально хантити людей і відсіювати шлак так, щоб він не їв вашого високооплачуваного часу, ви вперто намагаєтесь довести, що весь ринок — на 90% невміючі написати хеловорд кодери з завищеними через якусь магічну діяльність ботішопів зарплатними очікуваннями.

я не раз стикалась з тими, хто замість націлитись на найм хороших, націлювались на відсів поганих. коли мені писали «дайте відповідь на такі-то питання на 3 сторінки, зробіть 5 тестових завдань, напишіть ще щось-там» і потім щей на співбесіді пів години, замість вияснити підходжу я чи ні — розровідали мені які всі девелопери погано кваліфіковані, я таке посилала найух (здається ще жодного разу відкрито не хамила) і бачила, що до них нормальні ніколи не прийдуть навіть на поріг на співбесіду. для таких компаній всі, хто до них доходили і терпіли таке марнотратство часу — ясно ж були хреновими кодерами.
я вас, звичайно не знаю, і вірю, що у вас є і досвід і за що поважати. але все-таки пораджу, якщо у вас дійсно 90% — повний безпроглядний шлак — спробуйте поміняти підхід до найму. так, як ви пишете — просто не буває. особливо якщо виявиться, що і на філіпінах і у в’єтнамі вам попадається такий же шлак.

не будуть стогнати і 50% ринку, ось я про що. голова — не нерухомість. погіршення навчання в бодішопах — ваше суб’єктивне відчуття. мій суб’єктивний досвід каже що буває по-різному. дуже багато моїх різних знайомих стартонули з нуля, і знайшли де вивчитись швидко і ефективно. дуже багато джуніорів ми наймали і вчили. стартували в суперових мідлів за пів року. це вже не може тягнути на 90% ринку.

щось не вірю про 90%, категорично не вірю

і ви вже не вперше повторюєте 2 суперечливі тези: 90% які не можуть хеловорд написати, і бодішопи, які набирають і платять.
в бодішопах максимум 2% людей може сидіти і взагалі ніхрена не написати.

я не знаю, що ви думаєте собі під фільтрацією, мені приходилось на кількох роботах обробляти 100% всіх вхідних резюме. хеловорд написати здатні були всі. нагавнячити, щоб працювало хоч якось — теж. вчитись не говнячити не хотіли більшість, але не навіть не 70%.
як у вас виходять 90% невміючих написати хеловорд — не знаю, але для аж такої цифри, імхо, треба мати талант.

як варіант — мене теж раз дехто назвав дико некваліфікованою і з заносами — досі для ржаки не тру зі свого блогу його комент. всім колегам завжди показувала, ржали.

ситуацію в медицині не треба коментувати з професійної точки зору. можна просто поспілкуватись з кількома випускниками — як вони поступали, що вони вчили, як їх росподіляли по лікарнях. якщо ви не цікавились — у вас волосся дибки стане.

ви дуже пересмикуєте. в айті майже неможливо вести діяльність, яка тягне країну назад — ти або робиш те, що продається (по чесному продається) або ні. в країну через айті заходять живі гроші, за якими стоять реальні економіки. а якість буде рости з кількості.

і мені здається, що ви переоцінюєте якість коду для успішності бізнесу. є дуже багато успішних компаній, які стартонули на дикому говнокоді. люди в першу чергу запускають бізнес, дивляться, чи принесе він гроші і як саме його перепрофілювати, а тоді вже підтягують якість коду. прикладів можу навести дуже багато. та і той же букінг орієнтується на те, щоб пошвидше запустити щось і попробувати який від цього буде результат — а вже тоді думають про нормальну імплементацію (вони навіть часто готові посадити 30 студентів, які руками будуть робити необхідні розсилки\звіти\дії, щоб побачити статистику користування цим всім). тому за низьку якість коду завжди будуть платити певний мінімум, і нікуди айті ринок не провалиться так, як провалився ринок нерухомості.

А бодішопам пофіг — в них більшість ризиків несе замовники.

ось це те, з чим я у вас категорично не погоджуюсь. так, несуть замовники, так, бодішопам пофіг. але суть в тому, що товариш, який не вміє читати і просить 1к+ всерівно в бодішопі робить щось, що має ринкову цінність. а це і є нормальне ринкове співвідношення кваліфікації\запитів. як продавців нерухомості вирівняв ринок, так і тут вирівняє — але якщо нерухомість на ринку це умовний монополіст, і вони можуть поставити ціну «патамушо гладіолус» і вже аж тоді смачно шмякнутись в болото, то тут ринок відкритий, і якби замовники несли з укр.розробниками забагато ризиків — вже б давно втекли в китай, індію і ще бог знає куди.

бодішопи якраз вам просіюють шлак — так, платячи всім підряд, але даючи їм всім підряд реальну комерційну роботу (часто щей дуже різноманітну), щей влаштовуючи курси з англійської, різних там скрамів, автоматизацій.
цього всеодно не робить ні один вуз і ні одне підприємство на стажуванні.
ті, хто трохи розумніші — в бодішопах вчаться, хто ні — їх вже просіюєте ви. без бодішопа і ті і ті були б неотесаними незнайками без вміння користуватись метро, не те що розрізняти букви англійського алфавіту. якби їх не було — ви б взагалі не мали ринку праці, на якому можна було б хоч когось просіяти і посадити зразу в офісі працювати без потреби пояснити, що в кухонний електрочайник не можна сипати чай (в мене реально таке колись було)

таке моє розуміння

я не розумію, що вас так лякає, і чому саме в айті.
мене дико лякав загальний рівень освіти в країні (поїздила колись по селах по етнофестах), при тому айтішники на цьому фоні взагалі суперрозумні.

що платять гроші — ну, на приклад, більшість всіх, кого я співбесідувала і кого хотілось лупити по пальцях — з люксофту (хоча і дуже толкові звідти попадались). про їх флешові проекти можу розповісти в деталях ))))

ну мабуть що відфільтровані, але це не означає, що я не знаю про існування того шлаку, який там до фільтрації. я не розумію, що вас так лякає в наявності такої кількості людей, які в країні відкатів і безробіття дуже-дуже-дуже хочуть нічого не робити і мати за це гроші. чому ви на них звертаєте взагалі увагу, а не відфільтровуєте, як і всі? в цій галузі мотивованих розумних людей всерівно більше, ніж в будь-якій іншій галузі в країні, в тій же медицині в нас повний йобаний пездець (який мені раза 3 переломив здоров’я як трактором проїхались) ще з хабарів у вузах і викладання (мало того, що тільки за хабарі — так щей по технологіях і методиках 70х років). хто і де зажерся на цьому фоні?

ну от я не розумію, в якому місці цього співвідношення боятись, і в якому місці программери зажерлись — їм дають гроші за те, що в них є. от вони і користаються з нагоди.

ви ж користаєтесь з нагоди того, що в ІТ можна заробити в 100 раз більше, ніж на хлібопекарні, конезаводі (а наших коней, до речі, купують за дуууже великі гроші, і спортсмени є олімпійського рівня), приватних школах? ви ж не вважаєте себе зажертим? співвідношення своїх запитів до підприємницьких зусиль — небезпечним? я от тісно спілкуюсь з тими, хто тягне дуже хороші і дуже непрості в цій країні справи як робота з дітьми, спортом і т.д. — ви ж не хочете, щоб я їх вміння вести по кілька бізнесів, розбиратись з чиновниками всіх рівнів\санстанцій\апетитів\власниками приміщень, розгортати логістику, працювати з людьми і т.п. і їх прибутки брала за основу і оцінювала по ній вас?

в одних галузях потрібні одні скіли, в інших — інші, і це все приносить гроші. ви не будете ділитись грішми з тими, хто працює крутіше вас в менш грошовій галузі, і не будете опускати свою планку очікувань прибутків, бо бачте є галузі, де прибутки менші. я так само не буду зменшувати свої зп запити, якщо десь є ті, хто платить достатньо багато.

ви хочете робити бізнес — ок, молодець. ви хочете, щоб люди в галузі рівнем і зп орієнтувались на ваш бізнес, а не на той, де їх менш кваліфіковану роботу продають дорожче, ніж ви — кваліфіковану? і називаєте це співвідношення страшним? ну... як я вже написала, мене лякає тільки нерегульовані ні ринком ні здоровим глуздом запити тих, хто взагалі не виробляє нічого цінного і тримає своє монопольне положення силою. все решта — ринок вирівняє.

ну оооот, і раз люди з не влаштовуючими вас скілами мають величезні запити — значить хтось їм ті гроші платить? і той, хто їм платить, схоже, вповні їх якістю задоволений? незадоволені тільки ви?

я не знаю цифр скільки когніанс наймає, я бачила, що як тільки посада відкривається — вона закривається десь за місяць. скількох мені доводилось співбесідувати на одного найнятого — багатьох, так. але поясню, чого мене це співвідношення не турбує:
некваліфікований (для вас) працівник ІТ не має можливості, коли всі роботодавці відмовляться йому платити, заблокувати цих роботодавців законодавчо, наїхати фізично, стати монополістом. ринок потребує таких «не кваліфікованих безвідповідальних» — вони є. це всеодно працівники, які виробляють щось, що має ринкову цінність, а ІТ ринок взагалі ніяк не регулюється відкатними схемами, хабарями, чиновниками — значить нема взагалі про що хвилюватись! ринок ними насититься — буде мінятись їх співвідношення.
що мене дійсно хвилювало — це запити наших силовиків і чиновників і їх ПОВНЕ не те, що небажання, а навіть нерозуміння своєї повної непотрібності. і їх апетити не по дитячому росли, як і їх кількість — бо папікам потрібно було а) побільше охорони б) прилаштовувати на хлібні місця побільше своїх діток і родичів. і це було питання часу, коли ця бочка пороху вибухне, не було б майдану — така кількість силовиків у щось би всеодно вибухнула.
ось це реально те співвідношення кваліфікації-запитів, на яке ні ринок ні взагалі ніякий здоровий глузд не може вплинути, і яке мало лякати кожного притямного громадянина цієї країни.

в мене зустрічне питання: от ви хочете спеців і з хорошими тех.скілами, і з відповідальністю. а у вас є задачі на таких спеців? за моїми уявленнями, якщо людина в своїй професійній діяльності розвивається далі базового рівня — то це або вміння організовувати людей, або дуже глибоке технічне знання. і тоді така людина хоче або йти на менеджерські посади (і таких потрібно не більше 20%) чи робити свій бізнес (і з якої радості людина з такими скілами піде працювати на тебе-чужого дядю?) або вирішувати круті технічні задачі (яких я в житті за кар’єру багато не бачила — переважно всім потрібен нудний ентерпрайс, підтримка давнокоду)

знаєте, чому мені було так важко знайти флешерів? більшість нормальних флешерів пішли в інді-розробку. їм там цікаво, вони отримують більш-менш прийнятний прибуток, вони працюють на себе і займаються дійсно крутими задачами. я не могла знайти флешерів не тому, що вони зажерлись, а тому, що МЕНІ нормальним не було чого запропонувати. а на не дуже нормальних знаходилось достатньо ентерпрайсу — ну що мені, плакати, що фермери висаджують в себе на городі рапс замість якісних фруктів для мого ресторану, які я могла б купити за ту ж ціну, за яку в них рапс скуповують?
ще багато флешерів перескочили (як тепер і я) на іншу технологію — ринок диктує.

на ринку ІТ всі хочуть, щоб їм і звичайну перев’язку і серйозну операцію робили нейрохірурги. при цьому не хочуть навчитись поставити процес розділення задач за їх складністю і, відповідно, наймати людей різної спеціалізації\кваліфікації (безвідповідальні? — наймайте хороших тестерів і вчіть їх автоматизації. низька технічна кваліфікація? — найміть одного-двох крутих технарів з нормальними комунікаційними скілами і пару мотивованих джунів).
і та, раптом виявилось, що мед.сестрам, які пройшли курси «нейрохірургія для чайників» стали платити дуже багато (бо хтось просік, що 80% роботи складають прості перев’язки і навчився це продавати?). ну і? вчіться відрізняти перев’язочні роботи від серйозних. якщо ж у вас дійсно цікаві проекти — я просто не вірю, що до вас не йдуть круті технарі. я сама така, і весь час чую від знайомих, що їм важливіші нормальні цікаві задачі, а не зарплати зашибати на говноентерпрайсах. правда чомусь там, де круті задачі, переважно і з зп все ок.

я не можу оцінити, на скільки хто кроків попереду, борщ з одної миски не їла, логи одною клавіатурою не грепала.
звідки працювати — взагалі ліве питання, я просто описую те, що бачила і тут і там.

за похуїзм контракторів звільняють. якщо не звільняють, значить на ринку ще великий запас прибутку з середньо кваліфікованої робочої одиниці, і криву роботу одного або вдається перекрити виправленнями іншого, або продати як є. якщо на ринку такий запас є, значить буде з’являтись багато похуїстів. при чому в процесі в частини з них всерівно нехіло протюнюються мозги. коли ринок цей запас вичерпає, почнуть активно звільняти похуїстів та інших діячів клавіатури з запитами. все.

і, до речі — щоб правильно звільняти похуїстів, потрібні нормальні управлінці, які вміють оцінити хто дійсно чого вартий.

так про всяк випадок: так, я перебирала 10ки программерів з нереальними запитами, які не знали елементарних речей. ні, я не вважаю їх охренівшими. я вважаю їх звичайними людьми, які, як і всі інші, пристосувались до обставин. і ми їх або наймаємо, ставлячи в жорсткі рамки (код рев’ю, покриття тестами, використання нормальних фреймворків), або пропускаємо мимо.
знаєте, немало з них потім звертались до мене з проханням дати поради що читати і куди копати. тобто бажання в них самих рости — є. а ніколи не було ні нормальної освіти, ні вимог на роботі, ні прикладів в кого вчитись.

ок. почнемо по буквах: хто визначає адекватність цього співвідношення запити-вміння? що це взагалі за адекватність, її куди далі пихати? чим ви міряєте вміння?

от непоганий інженер (олдскул) на якомусь недозакритому півзаводі в ризі, який задоволений зп в пару сот євро, і дилер в нас, який в реальному казино всерся б, і який не завжди задоволений зп під тисячу — тут в кого співвідношення запити-вміння неадекватні? і що кого в цих прикладах має хвилювати?

і, знову-таки, завжди за кордоном коли я щось кажу про українське ІТ — ВСІ (як мінімум в латвії, голландії) кажуть, що тех. рівень в нас крутий, і коштує відносно дешево. чому їм наші співвідношення адекватні?

я, до речі, це все пишу з Риги. і кажу про те, як ці всі воплі про «українські девелопери хренові і зажраті» збоку: і з-за кордону, і з боку компанії, яка багато чого аутсорсить українцям (і тим, що в україні, і тим, що в голландії).

більшість наших проблем з аутсорсерами — в невмінні організувати процес нормальної з ними комунікації з нашого боку, а не в їх неякісності (хоча і рівень там не завжди високий).

та ну!

слухайте, я зараз працюю в команді, частину якої мені іноді хотілось вбити за любов до путіна/сталіна (з її вираженням в робочих чатах) і нелюбов до автотестів, частину — за їх комміти, після яких валилось абсолютно все. це все я, при чому, пишу не обов’язково стверджуючи, що я — хороша людина/кодер, путін/сталін — погані, моє бачення кодінгу — правильне а мої претензії до безвідповідальності інших не занадто задрочений перфекціонізм. але команду з такого зоопарку людей різної кваліфікації і нетерпіння одне одного толковий скрам-мастер (і технар дуже високого рівня) зліпив так, що ми всі нормально разом працюємо і видаємо стабільний результат. в компанії працює вже напевно більше 100 айтішників з таким же розкидом відчуття відповідальності, кваліфікації, вміння працювати в команді, терпіння до інших поглядів (і вмінням їх взагалі не вмішувати в робочі відносини), скрам мастери не всі такі толкові як в мене, але процеси більш-менш поставлені так, щоб це все враховувати і реально видавати прогнозований результат.
і це при тому, що в нас паралельно ведеться розробка десь 10ма командами, частина коду — страшне індолегасі, бізнес хоче дуже багато і жме на всіх фронтах.

більше того, в нас є 1000 працівників — ділерів у іншому відділі, і там (о ужас!) не розрахувують на те, що люди прийдуть до нас з навиками ділерів і не будуть допускати помилок (та вони там так туплять — що нам цілі нарізки відео присилали і з приколами і з жорсткими завтиками). замість казати «вони всі неефективні, невідповідальні, не кваліфіковані, а хочуть жерти», в моїй компанії завели тренінг центр, 3 лінії техпідтримки і відділ контролю за ділерами в реальному часі. з них всіх час відчасу збирають статистику помилок, запити по логуванні помилок/дій, пропозиції по покращенні софта і т.п.

ще більше того! наші гравці грають з айфонів, які повністю вирубують всі програми при вхідному дзвінку, і потім неможливо достатньо швидко відновити сесію щоб прийняти ставку. а ще деякі гравці намагаються вираховувати результат, засирати чат, доводити дилерів до істерики і т.п., або і взагалі грають ботами.
пишемо різні рахувалки прогнозу результату, моніторинг якості колес, шафлінгу карт і т.п., а коли в цій компанії було менше 20 кодерів і половина з них — індуси, набирали людей моніторити вручну замість кричати, що в нас неправильні гравці.

я це все написала до того, що можна кричати, що люди — не досконалі, і рахувати втрати через те, що не вдається набрати більше 40 супервідповідальних, нормально комунікуючих з іншими членами команди і з замовником рокстарів.
а можна спокійно десь включити людський фактор і якість «робочої сили» на ринку як ризики, десь знизити запити на ефективність виробничого процесу під наявну ситуацію на ринку праці, десь — подумати, як піднімати продуктивність команд. і на цих розрахунках будувати бізнес, а не нити.

якби я не працювала в когніансі, може б повірила, що набрати 300+ дійсно класних людей — неможливо. в когніансі просто розробили методологію, як проводити співбесіди, не брали некомунікативних задротів і платили нормальні зп (з їх підйомом самостійно по росту зарплат на ринку). при чому вдавалось розпізнавати і класних джуніорів, не тільки суцільних сеніорів гребли.
якби я не працювала в команді з часом дуже хреновими впертими кодерами, немотивованими джуніорами і впертими тупими менеджерами, але з нормально організованим процесом — може б я теж погодилась, що важко робити бізнес з безтолковими безвідповідальними працівниками.

але бізнес — це не набрати ідеальних людей/ресурси/інфраструктуру і умовно продавати їх (щей ідеальному прогнозованому покупцю). це знайти, як заробити на реальних обставинах, правильно прорахувавши всі затрати і можливі ризики.

тут напевно замовник — айті компанія, яка частину роботи виконує сама, частину аутсорсить. нічого смертельного, часто навіть навпаки краще, ніж робити щось для не-ІТ замовника.

просто складніше працювати, якщо команди час від часу не зводять разом і замовник не вміє працювати з аутсорсерами — не все додатково комунікує і пояснює. ще тяжко, коли різні часові пояси.

швидше скрам-мастера, хоча в мене таке відчуття, що в них і ту і ту роль неправильно виконували.

умовно кажучи, ПО має захищати команду від бізнесу, СМ — команду від ПО.

ну я зараз працюю по нормальному скраму, а описана тут ситуація — дійсно «петрович бітлз по телефону наспівав».

реально нормально працює скрам. якщо ви в ньому бачите якісь ритуали — значить це не аджайл, а «а давайте ми все як завжди під лінійку, тільки назвем це аджайл».

і під ресерч можна пристосувати і, при бажанні, під рефакторинг. в скрамі головне — добитись взаємодії людей в команді, пристосуватись до змін і дати можливість якось рахувати швидкість виконання задачі, не прив’язуючись до оцінок конкретних задач програмістів. все.

ми викидали і грумінг і тдд і участь в дейлі стендапах, і все це було в рамках скраму норм. потім, правда, щось з цього самі просили повернути — вже не як ритуал, а тому що реально це нам було потрібно.

ваше порівняння з релігіями-ідеологіями не корректне, бо вони кажуть, як має бути в ідеалі, але взагалі не враховують практики (хоча насправді вони по-своєму працюють — на курсері зараз хороший курс про історію х’юмен кайнда: людям завжди потрібні історії, які їм дозволяють взаємодіяти з незнайомими людьми, і які заставляють змиритись з поділом. але це офтоп).

скрам — методологія, яка враховує, що на практиці працівники не кожного дня продуктивні, [умовні] замовники міняють постановку задачі, точну оцінку видати неможливо, люди в команді разом не завжди будуть ладити. і дає примітивні інструменти, як це все якось усереднити і все-таки спрогнозувати результат.

з дошки не завжди очевидно, над чим людина працює (ну на приклад можна зробити фічу без рефакторингу, про який домовились, а можна все разом, чіпляючи інші ділянки коду) і 100% не видно, де в людини затик. а так всі почули, хто що робить, і знають де яка проблема може виникнути. плюс ПО може підказати, що половину фічі поки-що можна викинути, якщо це так довго (так ПО буде ходити і заглядати що кожен робить — по-моєму це гірше, ніж зійтись всім разом на 10 хв).

якщо на дейлі скрамі виникає бажання виглядати важливим — you are doing it wrong, треба бити скрам мастера за хренову організацію процесу.

ніколи не працювала в аджайл з XP і парного програмування майже не було. з аджайлом в мене не асоціюється ні ікспі, ні тдд.

в принципі в коментах вже все більш-менш написали, я на всякий випадок спробую сформулювати від себе:

для замовника команда має бути чорним ящиком з продукт овнером (і іноді скрам-мастером) на вході. для продукт овнера під час спрінта команда теж має бути чорним ящиком, з входом через скрам-мастера. іноді ПО може сказати «раз задача забирає стільки часу — давайте її спростимо». все решта він має вирішувати зі скрам мастером і виносити на ретроспективи, навіть якщо застає вас за постійним перегляданням ютуба і т.п.

дейлі скрам мітинг — що реально робив, що буду робити, які проблеми. і мотиваційний: прийшов на роботу, зразу послухав як всі ділом зайняті, зразу сам зарядився сісти за роботу. ніяких звітувань за те, що/чому зробив/не зробив. питання бажано виносити за межі дейлі.

працювати потрібно спокійно і без надривів, не звертаючи уваги на оцінку задачі, яку видали на планнінгу. задача скрам-мастера вирахувати велосіті продукт-овнеру. розрив між оцінкою і виконанням потрібно скорочувати за рахунок обговорення на ретроспективах — іноді потрібно виторговувати окремий спринт на технічний борг, іноді домовлятись краще проводити грумінги, іноді просити СМ і ПО вирішити орг. проблеми — обмежити вплив на команду замовника, змін від інших команд, задач від інших команд і навіть спілкування з ПО.

окремо про тдд моє особисте: я лінива, тому мені простіше написати тест, ніж тестувати руками (при чому не тільки тоді, коли пишеш функціонал, а і коли щось переписуєш — запускаєш тести і спокійно йдеш додому після серйозної переписки важливого коду). реально мені так швидше, не розумію тих, хто все тестує кожен раз руками.

мені особисто весь цей скрам місцями дуже нагадує реаліті-шоу )))), кожен приходить на мітинги, щось зі себе видавлює, хтось з кимось свариться, хтось не витримує такої розтрати часу і виходить... але в результаті всі починають про щось говорити і рано чи пізно реально піднімаються важливі питання і з’являються нові ідеї реорганізації процесу.

але це все можливо тільки коли скрам-мастер толковий і дає процесу котитись самому, щоб люди ті чи інші процеси почали самі вимагати, тому що дійсно їх потребують. на приклад, в нас не було грумінга довгий час, багато хто з цього приводу тільки радів — чим менше мітингів — тим краще. потім пару раз набігались до ПО за поясненнями по сторі і прийшлось переписувати задачі через неправильне розуміння і ПО і програмістами задач — самі попросили проводити грумінги. те саме з тдд: хоч СМ в нас ярий фанат автотестів, ні разу їх не продавлював. ми самі між собою сварились, він давав всім висловлюватись. пару раз прийшлось переписати ключовий функціонал і наловити багів — прихильників автотестів стало більше.

в процесі весь час виникає відчуття, що можна було б все робити і значно швидше і краще, і продумувати наперед ефективніше і т.п. — але суть скрама в тому, що хоч і повільніше, але надійно колектив людей збивається в команду, в якій люди співпрацюють між собою (що часто на багато важливіше за їх тех.рівень) і видають прогнозований результат при постійній зміні задач.