с парой лет практического опыта

цілком можна сприйняти як senior (не для галочки, а насправді)?

Хоч вбий, не розумію про що ви говорите. Як на мене, ви намагаєтеся насадити людям якусь спотворену форму професійної культури, яка базується на ваших “хотілках”. Пора закінчувати цей діалог. Додам кілька тез просто щоб якось завершити.

It’s not a good idea to justify asking for a pay raise by simply stating, “I need the money.” It’s a much better idea to prove that you deserve a pay raise, by emphasizing your value to the company.

— Extra hours you’ve worked voluntarily

Consider asking for more responsibilities to justify your pay raise. That’ll go over better than simply asking for more money, especially if your current responsibilities don’t require you to do much above the call of duty and your employer thinks that you’re adequately paid.

Ні, звичайно ж.

Не бачу нічого спільного між приведеним вами прикладом і обговоренням вище. Ось чому.

Яким боком мій роботодавець до народження моєї дитини? Він не має до цього жодного відношення. Роботодавець і працівник спілкуються через інтерфейс Професіоналізм. Якщо в тебе народилася дитина і ти хочеш більше грошей, то зроби так щоб це твоє бажання реалізувалося через інтерфейс Професіоналізм (наприклад візьми на себе більше обов’язків на роботі і тобі заплатять більше грошей). В противному разі все може дійти до абсурду. Адже працівник може не хотіти афішувати народження своєї дитини (вона позашлюбна), але гроші на цю дитину йому звичайно ж потрібні. Або працівник скажімо усиновив дитину і він не хоче розповідати про це роботодавцеві, але гроші на цю дитину йому знову ж таки звичайно ж потрібні. Або працівник просто (чисто гіпотетично) не може мати дітей що завдає йому психологічної травми, і цю травму волею-неволею треба якось компенсовувти матеріально. Одним словом, не треба змішувати особисте життя з роботою.

Тепер при чому тут податки? Податки на секундочку (на відміну від народження дитини) мають найбезпосередніше відношення до стосунків роботодавця з працівником через інтерфейс Професіоналізм. Вони мають настільки безпосереднє відношення, що без них ці стосунки в принципі не можливі. Далі більше. Якщо я найманий працівник, то мене цікавить і те яку суму я заробляю чистими і те скільки я плачу податків. Тобто якщо роботодавець каже мені: «Вася, давай ти будеш заробляти менше чистими, але будеш платити більше податків.», то в мене виникає цілком логічне запитання: «А чи нічого я в сумі не втрачу?». Це запитання цілком логічне, бо є обгрунтовані сумніви що збільшення податків приведе до покращення рівня життя. Про що всі й говорять, в тому числі й в сусідній вітці. От і все.

Таким чином вашу аналогію я вважаю невдалою і не бачу за нею жодних аргументів.

Я не про справедливість. Я про культуру. Це трохи різні речі (як тепле і м’яке).

А на рахунок того що працівник Б згідний працювати за меншу зарплату, це вже його проблеми і нехай сам думає як їх вирішувати. Якщо він дозволяє себе дискриміновувати, то так йому й треба.

Ви мені вибачте звичайно, але якщо в працівника А зарплата більша ніж в працівника Б тільки на підставі того що в працівника А є діти, то це дискримінація працівника Б. Не треба змішувати професійну діяльність і особисте життя. Повинна ж бути якась елементарна культура відносин в професійному середовищі. Не треба перекладати відповідальність за народження дитини на роботодавця. Це ж не дитина роботодавця, а ваша дитина. В зв’язку з народженням дитини потрібно більше грошей? Ок, це додатковий стимул для тебе більш продуктивно працювати. Щоб САМОМУ ЗАРОБИТИ більше.

Не зовсім згідний.

Якщо людина дуже молода і має на папері багато років професійного досвіду, то це означає що вона рано почала працювати. А раз вона рано почала працювати, то тут одне із двох:

1) або вона мусіла пожертвувати деякими речами, які відповідають за становлення особистості (навчання, гуляння і т.д. і т.п.). Тобто ті речі були просто викинуті з життя. А якщо так, тоді вона не є зрілою. А незріла людина апріорі не може вважатися senior.

2) або ця людина нічим не жертвувала і їй якось вдавалося поєднувати роботу зі всім решта. Але тоді, я думаю, що то все було неефективно (як робота, так і все решта). Тобто в результаті ні розвитку особистості як такого не було, ні справжнього професійного досвіду не отримано. Відповідно про буття senior говорити знову ж таки важко.

Одним словом, всьому свій час.

Звичайно, є винятки. Але на те вони й винятки, що зустрічаються дуже рідко.

Цю задачу насправді треба розбити на дві підзадачі.

1) Спочатку визначіться з тим яка абстракція краще моделює ваші дані. Попросту кажучи, чи доцільно ці дані представляти як екземпляр якогось custom класу який в собі інкапсулює всю потрібну інформацію. Якщо ці дані не є сутністю яку «хочеться» оформити за допомогою класу, тоді краще обійтися парами ключ/значення. Тобто тут треба відштовхуватися від самих даних (того чи «варті» вони окремого класу).

2) Якщо ж ви, проаналізувавши ваші дані, все-таки вирішите що для них потрібно створити окремий клас, то в такому разі я думаю що краще використовувати Parcelable. А не Serializable. Так як Parcelable за великим рахунком і був спроектований для задач типу тієї яку ви вирішуєте. Це найбільш природний інструмент зі всіма витікаючими перевагами.

Я так розумію ви не є частиною глобального світу, а ототожнюєте себе з якоюсь резервацією. Так, ви багато чого досягнете, з такою-то ментальністю))).

Ви, як і всі ті хто висловилися проти англійської, пропагуєте обмеженість. І не треба тут ніяких оправдань. Це жалюгідна обмеженість. І крапка.

и соответствующей отметке в резюме.

ясно))))

На щастя, чхати світ хотів на вашу думку.

Хм, мені подобається ваша жорсткість. Це те, чого місцями не вистачає в тексті Антона, як на мене.

Та особисто мені поки-що немає особливо на що скаржитися. Та й якихось особистих образ я не культивую:) Пишу не з цієї позиції. Просто рівнятися на поганих індусів (мовляв ми ж кращі) напевно теж не можна.

Ні, мені самому б не хотілося, щоб українські аутсорсери займалися легасі кодом і переймалися маржею.

Але чи правильно я вас розумію, ви хочете сказати, що «цікавими проектами» ми не займаємося в основному через те, що немає кому такі проекти виконувати? А я думаю, що ми глобально просто позиціонуємо себе як дешева робоча сила. Зверніть увагу на слово «позиціонуємо». Тобто незалежно від того, чи є кому робити «цікаві проекти», ми все-одно позиціонуємо себе як дешева робоча сила. Так як це зашито в бізнес-модель аутсорсерів, а тепер вже навіть у свідомість наших молодих людей, які завтра будуть працювати в IT.

Тепер, про яку справжню потребу в кваліфікованих кадрах з боку аутсорсерів може йти мова? Це все фейк. Аутсорсерам потрібні середняки, а інколи й сірі миші. Аутсорсерам не потрібні кращі.

Ну, припустимо з’являється в нас «стенфорд». Так тоді випускники такого закладу швидше за все створять свою спільноту, яка буде перпендикулярна спільноті аутсорсерів. А ті, які підуть працювати на аутсорсерів, все-одно не зможуть себе там реалізувати, тому вони будуть розглядати аутсорсерів як якийсь тимчасовий варіант. Тому користі аутсорсерам від «стенфорду» ніякої. Від чого їм є користь, так то від рефлексування на тему того, як же ж від екстенсивного розвитку бізнесу перейти до його інтенсивного розвитку. Тобто все в руках топів. А не руках студентів...

А от кому безперечно є користь від «стенфорду», так то суспільству в цілому, коли воно до цього дозріє.

Будет больше квалифицированных кадров — будет больше вкусных проектов у аутсорсеров

Чому ви так в цьому впевнені? Аутсорсери — на те й аутсорсери...

Можливо, можливо... Сам деколи про це думав.

Загалом все може й так... Просто хочеться надіятися на якісь нетривіальні варіанти, стакан має здаватися наполовину повним.

Поява стенфордів — це напевно не причина, а наслідок (як вже багато хто тут відзначив). Якщо хтось хоче, щоб з’явилися стенфорди, то треба йти в велику політику. І суттєво «рефакторити» або «переписувати» всю державу з нуля і т.п. Ми також можемо поговорити про ще тисячу речей, яких в нас в країні немає. І що з того? Це все велика політика. До українського IT бізнесу це має досить опосередковане відношення. Я не думаю що ДОУ є дотичним до великої політики (а може я помиляюся?). Як на мене, ДОУ все-таки більше стосується власне IT бізнесу. А в цього бізнесу очевидно є багато своїх проблем, і проблеми ці заключаються напевно не в стенфордах. Можливо Україні потрібні якісь дивні люди в сфері IT, як би дивно це не звучало. Це повинні бути люди, які можуть штовхнути цей бізнес на якісно новий рівень. Під новим рівнем мається на увазі щось більше, ніж набір все нових і нових студентів для екстенсивного розвитку. Потрібен інтенсивний рух вперед. Хіба потенціал тих людей, які вже зараз працюють в IT, використовується сповна? Щось мені підказує, що ні...