Вашу вулицю не тільки перейменували, а ще виділяли кошти на двірників, пилили гроші на ямочному ремонті, спилювали дерева, на папері клали плитку в дворах, і т.д. Десятки процесів відбувається навколо однієї вулиці, і лише один, «засипати ями» повинен виправляти проблему з ямами, всі інші процеси виправляють власні проблеми. Не розумію, що складного в прийнятті очевидного факту, що процес перейменування ніяким чином не залежний, не повинен залежати, і нічим не допомагає процесу виправлення ситуації з дорогами.

при переименовывании улицы ямы почему-то не исчезают

Це сюрприз хіба що для вас. Адекватні люди знають і впринципі можуть прийняти той факт, що в країні можуть відбуватися, уявіть собі, декілька процесів паралельно. Перейменування вулиці ніяким чином не звязане з ямами і не повинно їх фіксити. Чомусь совків типу вас не дивує, чому в зруйнованій післявоєнній Німеччині перейменовували вулиці, як ніби їм більше нічим було зайнятися.

Весьма немая часть разработчиков

Ахах ))

Якщо включити режим зануди, будь-які проблеми вирішують не гроші а люди. Гроші можуть бути мотиватором, оплатою, але проблеми вирішують люди. Часто навіть наявність грошей не гарантує результату. Я маю на увазі адекватну кількість грошей, не 10 мільйонів на проблему що вимагає 10 тисяч. Як приклад — поширений випадок для України, потреба знайти людину, яка буде посередником між зацікавленою особою і чиновником, якому також дорога власна шкура і посада. Якщо завдяки людям (звязкам) можна вирішити всі проблеми, то гроші як такі вирішують лише частину можливих проблем.

І не всі «скіли» прокачаєш часом і «баблом» до будь-якого рівня. Я не стану новим Паваротті, навіть якщо матиму мільярди.

Власне, слухаючи їх, я не зауважив порядку сум — настільки просто, легко, вперемішку між дрібницями вони говорили. Тільки декілька днів по тому я згадав їх розмову, і здивувався — стоп, це ж таки солідні суми, в нас середня зарплата в межах 200 доларів. І ці люди не переживали, що інші живуть гірше, не переживали, що хтось не їсть мяса, і що сири, і що якби не умови українського ринку/суспільства, то їм і їх колегам

пришлось бы заняться куда более подходящим им делом, типа торговать на базаре и мести дворы

. Вони вдоволено ділилися інформацією про зароблене ними, і вважали це їх заслугою. Коли я читаю наповнені взаємною ненавистю суперечки айтішників, як же ми багато заробляємо, постійно згадую тих мужчин. Вони б посміялися над ідіотизмом наших перепалок.

Цілком можливо бізнес такий же кришталево чистий, як і доходи цього податківця, або в пакет послуг входила не лише позичка, можливо ще були заходи для гарантії безпеки вкладеного. Я не ризикнув розпитувати, да і яка різниця, якщо люди з офіційною оплатою меншою хорошого джуніора говорять з такою легкістю про такі суми.

Історія про непрофесіонала. Вона підписала договір з університетом, в її обовязках як навчати студентів, так і обєктивно контролювати якість їх знань. Вона ними нехтує. Вона просто не виконує контракт. Постає питання — вона такий же юрист, як і вчитель? Її страх конкуренції з сторони студентів говорить про неї іще більше. Тобто вона низькопробний бездарний викладач, робота якого в іншій галузі також викликає запитання, який боїться студентів. Безумовно чудовий приклад для наслідування!

Я якось їхав в поїзді, зі мною їхали двоє податківців і чиновник, з місцевої адміністрації району. Вони обговорювали домашні справи, і хто як влаштовує життя. Вразила легкість, з якою вони оперували сумами типу «да друг звякнул, просіл денег подбросить на бізнес, а у меня на кармане біло тисяч 30, забросил, а тепер он порешал проблемі, і отдал мне 50», подарунки за 10 тисяч, вклади в депозит по 100 тисяч, і т.д. Середній гарно оплачуваний айтішник, який не входить в топ 1-2-3%, на 10 тисяч зароблятиме 3 місяці, на депозит в 100 тисяч — 3-4 роки, а так як це брутто, а не чисті незаконні гроші, то можна закласти років 5-6-7. А ці люди районного масштабу без особливих талантів і потреби ганятися за технологіями такими сумами оперують в ближніх строках, на 3-4 роки вперед вони планують і отримують інші суми. І нікому навіть в голову не прийшло скавул... скаржитися, як же вони багато отримують, і як то посильніше обісра... обговорити своїх колег. А діти отримують за чесну роботу, внаслідок вдалого ринкового попиту, по 2-3 тисячі, і гризуться оскаженіло самі з собою.

Навіть якщо айтішники України будуть входити всі як один в 0.1%, живучи в країні, в якій все інше залишиться незмінним, з країн багатої Європи ніхто нам заздрити не буде. Навіть якби всі айтішники Сомалі входили б в 0.001%, я би не переїхав жити туди, і навіть не заздрив би нікому з них. Фактор великих зарплат, який не дає спати тим з програмістів, хто дотепер вважають, що за чесну зарплату повинно перед кимось відповідати — локальний. Світ що в нас, що в людей з гривневою зарплатою бачить те ж, що ми бачимо в Сомалі, без різниці, хто там і як заробляє.

Як показує практика (суджу по своєму оточенню) ці нещасні 5 відсотків платять всі. Всі близько знайомі айтішники і біля-айті (дизайнери, наприклад) показують дохід і сплачують податки. Це показує, як необачно робити висновок про айті по своєму оточенню.

Чим різниться дорослий професіонал в будь-якій сфері крім айті в Україні — якщо йому повезе заробити, чесно чи ні, легко чи ні, він буде вважати що так треба, і що це його право. Не уявляю будівельників, яким повезло з контрактом, де наївний іноземець оплатив по європейських тарифах, відповідно хороший заробіток — і при тому вони сваряться між собою, чесно чи ні що вони заробляють більше інших. Звісно що чесно, вони отримали контракт, вони заробили. Тому що вони дорослі. А частина аудиторії ДОУ — маленькі діти. Ой, несправедливо як, ми отримали контракт в валюті, а люди, які не отримали, заробляють в гривнях. Ой, треба податок підняти. Ой, на нас дивляться. Ой, нам заздрять. Ой, в нас відпустки і тенісні столи, нам незручно. Ой, айтішники купляють сири, як же соромно.

Можливо я помиляюся, але такий інфантилізм, недооцінка себе, потреба гнобити і сваритися з колегами — лише в айті.

Для яких українців? Для адептів «где раділся, там і прігаділся»? Я українець, люди, які виїхали, цікаві для мене, в них все ще є імена, мені цікаві їх поради і цікавий погляд ззовні. Ваші комплекси — це лише ваші комплекси, не українців.

Якщо наші заробітчани їдуть в Москву, то заробляють вони в німців і данців, вірно? Адже це не гроші росіян, а гроші німців та інших покупців газу, і по вашій логіці, російськими вони не стали, і росіяни ними не володіють.

Ми ж його начебто перестали закупляти в Росії, і купуємо в західних сусідів. Чи я щось пропустив?

Вголос! =)))

95% населення землі не розуміє айтішника в Сомалі, а простіше кажучи — він просто зажрався. І далі по тексту.
Ви хочете переїхати в Сомалі, якщо там можна купити хороший дім за його зарплату, буквально за пару років? Хочете жити там, а не в Україні чи Нідерландах, враховуючи, що для Сомалі зарплата айтішника величезна? Я не хочу. Мені не потрібна хороша зарплата айтішника в Сомалі. З 95% викресліть ЄС, США, Канаду і ще пару десятків країн, для яких ми — Сомалі, і з слів про зажраність українських айтішників вони просто сміються. Ну да, в Могадішо він сидить в кондиціонованій квартирі, ото зажраний індюк, не те що європейці рахують кожний відсоток податків в умовному Стокгольмі.

Не заздрять нам 95%. Не заздримо ми айтішникам в Сомалі. Досить придумувати казки для самобичування.

Безперечно ви праві. Але покоління до 30 також неоднорідне, я знаю багатьох молодих людей, які мають хороші навики фізичної праці, і крім зарплат, мало що про айті чули. Ясна річ, що з часом ситуація буде виправлятися. Це ніяк не відміняє моєї тези, що прямо зараз айтішники не є королями і богами в Україні, ні по доходах, ні по соц. статусу, ні по бажаності причетності до них. Власне, це єдине твердження Алексея, з яким я не згоден.

В моїх кругах домінує наївне

они всем нужны и социальный статус у них высокий

Я говорю не про мої круги, а про ширший світ навколо.

Ви недооцінюєте статус людей, які кладуть плитку. Які добре кладуть плитку. І не лише плитку і не лише кладуть. На ринку якісних послуг дефіцит людей, черги на місяць-півроку вперед, і повага та статус в них відповідний.

Я не замічав, щоб тижпрограмісти були потрібні всім. Я не чув, щоб в транспорті, в чергах, на вулиці, в колі знайомих, за столом розказували «Вася програміст, в нього золота голова, ото комусь зять потрапиться». Якщо говорять про золоту голову, а не золоті руки, зазвичай це або бізнесмен, або «потерявший берега» чинуша, що залишився добрий і щедрий до близького оточення, або людина, що пішла в науку.

Вищесказане не значить, що 30+ мільйонів українців живуть і мислять так, це лише говорить, що люди в транспорті, чергах, вулицях, в яких _я_ буваю, саме такі. Поки я знаходжуся в умовному «фейсбуці», тобто бачу, читаю, дивлюся, спілкуюся з людьми, які розуміють хоча б чим займається айті, в мене також виникає ілюзія, що айтішники — світле воїнство поки що бідної країни. Вони потрібні всім. Коли я звідти виходжу, розумію, що всім потрібний хороший лікар і хороший сантехнік. І щоб кум сидів в кабінеті з державною печаткою. А програмісти як сеошники — ніби корисна тваринка, тільки незрозуміло, навіщо вона в реальному житті потрібна.

P.S. Да, і я не належу до аудиторії прекрасного.айті, тобто до тих, хто істерично ненавидять свою професію, колег, соромляться її і мріють ночами під теплим пледиком про брутальну роботу для ріал мужиків. Просто я не бачу, щоб в широких масах цінувалася і взагалі поважалася робота людей, звязаних з айті.