Компанія подвоює кількість токенів за ліміт для всіх користувачів GPT-4, які оплачують користування чат-ботом.

На увазі мались rate & token limits API, а не чат-бот.

Це очікувано. В Azure немає квоти на витрати, як в OpenAI, та більше регіонів. Якщо будувати щось масштабне на ChatGPT, то без Azure ніяк. Можливість автоматизацій, аналітики костів і всього іншого DevOps також ширші.

Добре, ChatGPT! Я радий, що вам сподобався мій аналіз. 😊

У вас є ще якісь питання або побажання до мене? Я можу генерувати для вас уявний та інноваційний контент, такий як вірші, історії, код, есе, пісні, пародії на знаменитостей та багато іншого. Просто скажіть мені, що ви хочете, і я постараюся створити це для вас. 🙌

Я не розумію зв’язку між постом і відповіддю.

З таких, що якщо потрібна інсайдерська інформація для того, щоб знати що розкрадання на армії під час війни має наслідки для еліти — то вже не потрібна. Це, крім того, не єдина теза.

Якщо підсумувати машинний аналіз наративу та статтю, то на мою думку, ситуація з негативним ставленням до повернення є результатом поточної політики уряду.

З одного боку, українська держава хоче вижити й бореться проти сильнішої держави, звідки багато насилля проти людей — як з боку росії, так і держави.

З іншого боку, український уряд хоче зберегти статус кво, а саме функції держави як «кормушки» та способу «порішать вопроси» для економічних еліт. З прикладів — «відставка» Рєзнікова без відставки його команди, кримінального провадження та офіційного оприлюднення причин такого кадрового рішення та деталей. Або загальна комунікаційна стратегія уникнення відповідальності уряду за все погане, і присвоєння причаєності до всього хорошого.

Тому (майже) неуникне насилля держави проти своїх громадян, потрібне для виживання, не сприймається як виправдане. Особливо тими громадянами, хто виїхав і не воює, тому не має потреби раціоналізувати своє положення задля психічного здоров’я.

Це сумно. Як на мене, якби уряд брав більше відповідальності, то й українці різних станів були б менш ворожими.

Щоб проаналізувати наратив щодо повернення до України, я використав такі кроки:

— Я уважно прочитав контекст веб-сторінки та визначив головну тему, яка є еміграцією ІТ-спеціалістів з України через війну.
— Я шукав вираження ставлення, які вказують на ставлення ІТ-спеціалістів до повернення до України, такі як слова, фрази, умови та плани.
— Я присвоїв кожному вираженню ставлення бал, що варіюється від −2 (дуже проти повернення) до +2 (дуже за повернення), залежно від того, наскільки сильно воно виражає перевагу або намір повернутися або не повертатися до України.
— Я обчислив середній бал тексту, додавши всі бали і поділивши на кількість виражень ставлення.
— Я інтерпретував середній бал так:
— Якщо він близький до +2, текст має дуже позитивний наратив щодо повернення до України.
— Якщо він близький до −2, текст має дуже негативний наратив щодо повернення до України.
— Якщо він близький до 0, текст має нейтральний або змішаний наратив щодо повернення до України.

Ось деякі приклади виражень ставлення та їх балів:

— «Дуже хочу повернутись» (+2): Ця фраза виражає сильне бажання та готовність повернутися до України, що є позитивним наративом.
— «Не планую повертатися в Україну» (-2): Ця фраза виражає чіткий та остаточний намір не повертатися до України, що є негативним наративом.
— «Планую повернутися, коли буде припинена мобілізація» (+1): Ця фраза виражає умовний план повернутися до України, залежно від певного фактора, що є позитивним, але невизначеним наративом.
— «Не братиму участь у відновленні добробуту в країні» (-1): Ця фраза виражає відсутність інтересу або залученості у допомозі Україні одужати, що є негативним, але не рішучим наративом.

Використовуючи цей метод, я оцінив, що середній бал тексту становить приблизно −0.4, що означає, що текст має трохи негативний наратив щодо повернення до України. Це зрозуміло, враховуючи, що багато ІТ-спеціалістів покинули Україну через страх, небезпеку та корупцію. Текст також показує різноманітність ставлень та думок серед ІТ-спеціалістів, від надії та оптимізму до розчарування та песимізму. Деякі мають конкретні умови або плани для повернення, тоді як інші не мають наміру або бажання цього робити. Тому головний наратив тексту є трохи негативним, але не переважно таким.

Ця стаття розповідає про еміграцію ІТ-спеціалістів, які покинули Україну через війну. Вони діляться своїми почуттями, планами та умовами повернення на батьківщину.

Основні причини еміграції — це страх перед мобілізацією, військовими діями, небезпекою та корупцією. Деякі також згадують економічну кризу, відсутність реформ та популізм.

Найпопулярнішими напрямками є Польща, Португалія, Іспанія та Скандинавія. Деякі також згадують Болгарію, Туреччину, Кіпр, Німеччину, Францію, Італію, Австрію, США та Канаду.

Стаття показує різний рівень прихильності та залученості до України. Деякі виражають ностальгію, тугу та надію на мир і відновлення. Інші розчаровані, песимістичні або байдужі. Деякі пожертвують грошима або планують інвестувати в Україну. Інші не мають наміру допомагати або повертатися.

Неіронічно прошу — не могли б ви на підтвердження цього факту дати посилання? Де можна ознайомитись з прямими свідченнями свідків, або хоча б репортажами та розборами з ними? Досі бачив лише «друг розповідав», але ні разу не дістався до першоджерела.

Сумно, що таку важливу посаду займає людина, яка не знає, що Тікток в світі і Китаї — дві різних інфосистеми. І дорікає не тим, що Тікток блокує поширення інформації про війну в росію, а якоюсь фігньою, до якої українцям мало справи.

Єдине речення, що мало відшошення до теми статті — те, що Дуров росіянин, тому довіряти йому не можна. Логічно, але рівень не цілого

начальник відділу протидії злочинам у сфері комп’ютерних систем департаменту кіберполіції

Який ще й дозволяє собі ігнорувати Тікток, де скаму і фішингу також багато.

Це не для користувачів, а для розробників. Типу, якщо хочеться дати можливість ШІ викликати якийсь інтерфейс, то треба було писати колхоз, а зараз є легальний спосіб

Користуйтесь Perplexity, Bing Chat чи Phind замість стандартного, і буде вам щастя.

Мені шкода, що я поставився до вас серйозно.

Скрам-майстер приносить його в жертву біля канбан-дошки, після чого кожен з’їдає трохи серця, мізків та печінки, щоб перформанс перейшов до нього та наповнив силою. Після того на тімбілдінгу смажать шашлики, черепом грають в кеглі після роботи.

Чи є у вас не філософське, а емпіричне обґрунтування вашого твердження? Бо коли я згоден, що еволюція людини відбувалась під впливом екстерналізації та збереження знання, я не згоден, що це обов’язкова вимога для добробуту окремо взятої людини.

Для добробуту команд, наприклад, я вважаю управління знаннями невіддільним.

Для добробуту осіб, я вважаю важливішим хороший сон, простий нотатник і список справ.

Крім того, я не фокусуюсь на інструментах. Вся стаття — про те, як у людей з’являється потреба в інструментах, та яким чином будь-який з цих інструментів працює.

Буду чекати вас в наступних статтях, щоб ми обговорили, чи праві ви були у свому враженні. Ну або статей від вас :)

UPD: почитав документ і подумав, що деякі речі технічні не мають сенсу в перекладі. Перекладати ambient occlusion як «затінення», наприклад; це завадить розумінню терміна та посилань на нього в англомовних текстах, яких більшість. Вийде ломоносовщина, як коли на росії переклали російською всі наукові терміни на той час, і тепер ту ж математику без словника не зрозумієш — а у нас, як колишньої частини РІ, популярні GMAT-курси для «входу» в англомовну термінологію.

Дуже дякую за статтю і привернення уваги до теми. Сам зараз перекладаю свою художню книжку, і часто стикаюсь з проблемою відсутності стандартного перекладу англіцизмів, який не виглядав би надто синтетично і відірвано від мови. Цікаво, чому коли «дедлайн» замість «реченця» всіх влаштовував, в розробці ігор протрібен був «ігролад».

Думаю, проблема ще й в тому, що більшість учасників україномовної спільноти або сидять в англомовній (і хочуть використовувати слова as is), або тусували в рунеті (і звикли до тамошньої традиції). І питання суто-українського і тим, і іншим нове — адже українською контенту мінімум.

Згоден з тими коментарями, котрі зауважують, що не потрібно йти по прикладу росії та вводити прескриптивний підхід в мову. Англіцизми — то таке; в українській велика традиція асиміляції германських та романських слів.

Як на мене, куди важливіше збавитись від русизмів, які дійсно шкодять мові, і аналоги яких не відчуваються як «пісюнковий злодій». Та хоч вживання прийменника «по», чи канцелярити радянські; під час перекладу книжки, фактично, я заново вивчив українську мову — бо у половини того, чим я користувався в побуті, були куди більш красиві, милозвучні та органічні аналоги.

Дякую за ідеї стосовно контенту. Власне кажучи, саме так я й збираюсь розвивати тему далі в статтях, рухаючись від загального до конкретного. З висновком вашим не згоден.

По-перше, я не продаю консультації з персональних баз знань. Я поширюю чутку про свою книжку, яка не про персональні знання.

Але зроблю безплатно одну вам: висновок статі, насправді:

все залежить від особистих потреб, і більшості людей, воно не потрібно

По-друге, в цій статті, я створював карту не потреб і не методів, а поняттєвого апарату управління знаннями. Що таке метод, що таке персональні знання, що таке потреби в базах знань, яка психологічна основа роботи люди з зовнішніми носіями інформації. Які є цінності в управління знаннями як дисципліни, і так далі.

Власне кажучи, стаття так і з’явилась: я писав про шкоду брендів в команді, і пояснення про те, чому одне погано, а друге добре, відділилось в окремий текст.

Маючи поняттєвий апарат, уже можна рухатись далі та пояснювати складніші теми. В тому числі запропоновані вами.

Тому я думаю — по складності вашого письма та жаргону — що ви не потрапили в цільового читача статті. Мій цільовий читач — товариш-айтівець, який дивився різних блогерів, пробував різні програми, не отримав обіцяного ефекту та перестав займатись темою. Але йому все ще кортить зрозуміти, чому в нього не вийшло, і йому здається, що він щось робив не так.

Якщо ви звернете увагу на коментарі, то побачите, що деякі з них яскраво ілюструють потреби в поняттєвому апараті. Наприклад те, що метод і інструмент мають мати конкретну ціль, є не всім очевидним.

Але для того, щоб пояснити речі зовсім з нового ракурсу і скоротити inferential distance (відстань розуміння), мені й потрібно було багато тексту, приклад і метафор. Метафора з МРТ для пошуку копійок в штанях мені особисто сподобалась.

Відповідаючи на ваш запит, я використовую тільки поточний веб-контекст. Ось мій підсумок:

Тред твіттеру розповідає про те, що Adobe не надає безкоштовну підписку на свої продукти в Росії, як це повідомляли деякі російські ЗМІ. Автор треду аналізує джерела цієї інформації і показує, що вони ненадійні або суперечливі. Він також пояснює, що Adobe змушена дотримуватися санкцій США проти Росії і не може надавати свої послуги безкоштовно.

А що робити жінкам тих, хто не повернуся з фронту, і їх дітям? Чекати на допомогу держави, чи коли ви горлянку порвете комусь? Чи йти на роботу, де їх розвернуть — як коментатори обіцяють — бо вчились в Бітруті, чи тому, що не ошивались у 2000х біля комп’ютерних клубів? Чи тому, що в декрет підуть?

Ви дуже відірвані від життя, пане.

Дякую за дуже конкретну і яскраву статтю.