Переїхав в інше місто, а цей військкомат ще не вийшов на зв’язок, сподіваюсь, не буду йому потрібен і далі. До речі, в іншому місті зареєстрували без жодного натяку на військкомат.

Ну добре, не розумію, чого їм соромитися якщо це ще й анонімно.

Загалом довіряю редакції, це більше камінь у город позиції приховувати назви.

Потреба бачити джерело інформації загострилася останні тижні, тому анонімна інфа, ще й без назв, здається фейком.

Capgemini, вона ж Lohika пише: «в Україні поки вакансії поставили на холд(». Якщо це не відписка тількі для мене.

Можливості обмежені, але з іншого боку зараз це для когось життєва необхідність.

Вважаю, що держава насправді не хоче відправляти людей в армію без розбору, але на місцевому рівні є трохи турбулентності, яка в мирний час лише заважає, а зараз може й вбити. То можете вважати, що допомагаєте державі керувати на місцевому рівні. Звісно, це тепер також ваша відповідальність, але змога взяти відповідальність на себе — одна з важливих рис громадянина.

Відповідальний громадянин буде потрібен державі живим, бо купа бездарних діячів, кумів, хабарників після війни нікуди не дінеться, рано чи пізно вони доведуть державу до наступної війни.

www.youtube.com/...​tch?v=YDiMDg1uMrI&t=2631s

Якщо цей хлопець не бреше.

Андрійович, в приваті ігнор, Писклинець — спробую.

Ну, він лайкнув мій камент :)

Написав, але не думаю, що військова влада звертає увагу на думку цивільної.

Згоден, думаю, що відправляли більш підготовлених людей ніж ми.

Фамилий даже не знаю, ну так, врачи и младшие сотрудники там в основном нормальные, пугали старшие. Там, в условиях бешеного стресса, когда кажется, что вот-вот случится инфаркт, не возникает мысли записать чьи-то фамилии. К слову, после дня в военкомате, у коллеги случился приступ аритмии.

Ось і я попався на гачок «для уточнення» / «для реєстрації».

Після того, як ми відправили батьків за кордон, ми переїхали в село під Івано-Франківськ, сподіваючись тут працювати. Але сільраді стало відомо, що ми тут, та чоловік, який надав нам притулок був вимушений нас реєструвати. У сільраді нам видали документ про реєстрацію та дали підписати повістку на 9 ранку, у військкомат «на відправку». Звісно, нам казали, що це лише для того, щоб зареєструватися, що вам буде допомога як переселенцям і таке інше.

Мені дуже хочеться сказати, що я ніколи не піду до армії, що я поклав багато років та зусиль, щоб набути мирної професії, що я намагався вести гідний спосіб життя, мав активну громадянську позицію, що не заслужив рабство та високу ймовірність смерті, та привести ще купу аргументів. Але мене доволі легко залякати, тож не знаю, чим закінчиться моє спілкування з органами влади.

Надвірнянський військкомат. З нами живе ще один хлопець, який приїхав з іншого міста, теж програміст. Приїхали о дев’ятій та провели весь день. Черги, черги не туди куди треба, коли сказали проходити медкомісію, я зрозумів, що тут щось не те. У мене білий квиток, який каже, що я непридатний у мирний час та обмежено придатний у воєнний час. Дали направлення на обстеження. Коли голова медкомісії сказав, що «жовчний міхур тобі не допоможе», «мігрень також не допоможе», рівень стурбованості підвищився. Колезі сказали, що хвиль мобілізації вже немає, є загальна мобілізація.

В кінці нашого перебування в військкоматі, чекав на чергову повістку, бо без неї неможливо було фізично вийти з військкомату. Почув скандал у кімнаті, зайшов. Лаялися з хлопцем, потім відвели його до іншої кімнати та сказали, що викличуть йому СБУ, потім — що в СБУ кажуть викликати поліцію. За декілька хвилин зайшли та спитали «де його автівка, вилучимо її на користь ВСУ». Секретарка, що оформляє документи не витримала та й каже «Хочете тут відсидітися, не відсидитесь. Наші поїхали туди як гарматне м’ясо, а вони тут приїхали й хочуть відсидітися.» Тут вже стало страшно, вперше після обстрілів в Харкові.

Тепер у мене на руках направлення на додаткове обстеження та чергова повістка. Колезі дали таку ж саму. Звісно, я в паніці. Я, з моєю, млин, громадянською позицією, мирною професією, довбаною користю в тилу, після всіх зусіль щоб вирватись звідти та вирвати батьків, маю повернутися в пекло, що для мене звучить приблизно також, як «маю вмерти». І це відбувається майже по волі тупого випадку, для порівняння, другу в іншому місті теж треба було реєструватися, він просто пішов у військкомат та зареєструвався.

Тож думаю, що робити, скоріше за все, буду дзвонити до всіх інстанцій, до яких дотягнусь, та просити допомоги.

Ну те ж більшість, а те ж активна частина. Особисто я не сиджу тихо, коли, наприклад, охоронець хоче обшукати мою кишеню, викликаю поліцію, щоб ще раз побачити, що поліції байдуже.

Полісмен влада чи людина? Ну ні те, ні се загалом, але є досить гідні. Мер — вже скоріше влада, ніж людина. І чим вище рівень влади, тим більше її представник стає мудаком і перестає бути звичайною людиною. Бо проходить багато кіл жорсткого відбору за критерієм мудацтва.

Це ж влада, а я кажу про людей, у влади функція протилежна, забрати якомога більше свободи, і якщо у країни досить розвинені традиції демократії, влада не може це зробити.

Люди на мій погляд чітко визначилися з напрямком розвитку, принаймні активна частина народу.

На мій погляд, в українців майже нема совка в голові, вони його майже позбулися, тому у старих реакційних режимів підгорає.

Щодо того, що це повторюватиметься, вважаю що так, але це тому, що взаємодія влади з людиною досі на рівні середньовіччя навіть у розвинених країнах. Коли людина насправді стане вищою цінністю, тоді (може) не буде війн.

Ось ще одна точка зору: youtu.be/sbm5nBGJ5Fc

Та чесно кажучи, якщо б сам не був під обстрілом, все одно був би дуже зляканий.

Спасибо за поддержку!

—8 зір

Дзвони в усі інстанції куди дотягнешся, починаючи з поліції, кажи, що мав місце службовий злочин. І Всі родичи нехай роблять так саме.

Не є обов’язковим, що воєнком буде розумним, він може бути тупим хабарником у мирний час та просто злим і тупим у воєнний час під наглядом СБУ.