Цікаво, скільки мінімально достатньо донатити

Скільки є бажання, від 0 і більше. Донат за визначенням — штука добровільна.

P.S. Я доначу час від часу, хоч багато в чому розчарований політикою держави, багато знайомих не донатять. І останнє — теж нормально.

1. Влада закуповує яйця по 17 грн, оверпрайснуті куртки, пилить бабки на барабанах і стадіонах
2. На вулицях лютують оливки, перейняли в ДНР практику пакування в буси
3. Влада закручує гайки для студентів, ВІЛ-інфіковані та люди з психічними розладами раптом стали суперсолдатами
4. Кордони досі закриті
5. Повернули податок 5% замість 2% (хоч обіцяли цього не робити до кінця війни)
6. Курс залишається фіксованим

В таких умовах добре, що народ взагалі донатить хоч щось.

JetBrains, you’re the next 🧐

І доведеться страждати, юзаючи VS Code чи ще якесь криве подєліє. Чого тільки не зробиш, коли ФСБшники всюди ввижаються)

Дядя, ви куку? Судячи по вашому ніку, ви мабуть представник якоїсь секти антителеграмщиків.

Глобал тепер йде вслід за руським кораблем.

Враховуючи стиль подачі матеріалу і його маніпулятивність, переформулюю крилатий вислів: «Існує три види брехні: брехня, нахабна брехня й журналістика».

А де негативні відгуки? Скільки вам занесли з мінцифри за просування цифрового колгоспу?

А ’працювати сеньйором за 3к баксів’ це хіба щось інше, ніж ’щоб бабки заробляти’

Для сеньйора — це копійки. Я коли був мідлом — і то значно більше заробляв.

А так вийшов на певний рівень, який дозволяє заробляти +/- нормальні гроші, працювати менше і в розміреному продуктовому темпі, відповідно більше часу залишається на хобі і приватне життя

В цьому мисленні є одна логічна помилка — «більше заробляти» не означає «більше працювати». Часто навіть навпаки — низькокваліфікованих спеціалістів більше експлуатують, ніж висококваліфікованих. Можна бути сеньйором за 8к баксів і працювати навіть менше, ніж мідлом за 2к.

пробувати міняти на потенційну потогонку або неадекват заради +500-1000 бажання нема

Ну так якщо попадеться потогонка/неадекват — кидаємо цю роботу і приймаємо новий офер за ті ж або більші бабки. Зараз з цим трохи складніше, звісно, а от ще 2 роки тому було простіше простого — лінкедін спамив нон-стоп новими меседжами від рекрутерів.

Додам, що +500–1000 при зп в 3-4к — це справді великий бонус. А от при зп у 7-10к воно того не варте, звісно. Сильно залежить від поточної зп.

Кожному — своє.

Так і є. Я частково розумію тих, хто не хоче змінювати свою не надто високооплачувану роботу, заради цієї самої «стабільності». Але з іншого боку, я також розумію, що це багато в чому наслідок їхніх фобій — такі люди щиро переконані, що високооплачувана робота буде потогонкою чи неадекватом, а це має мало спільного з реальністю.

культивуючи цей тренд скакання по +500 щопівроку

Треба було 10 років працювати сеньйором за 3к баксів, так?) Робота — це щоб бабки заробляти, тому «альтруїсти» в айті дійсно злегка «несповна розуму».

Ця шарашка вимагає роботу виключно з офісу, що вже є тривожним дзвіночком. Після цього поліграф абсолютно не дивує.

Якщо в людини є у власності фабрика, але та її ніяк не задіює?

Ігровий комп — не фабрика. І так, якщо фабрика є, але вона стоїть, не виконує жодну роботу і не приносить дохід, а її власник працює на чужому заводі за копійки — він пролетарій, а не буржуа.

Мені тяжко зрозуміти, бо комп не приставка, не лише для ігор.

Ну а для всього іншого можна використовувати робочий, в персональних цілях. Але я більше люблю навпаки — купити власний ноут, і використовувати його як для персональних цілей, так і для роботи.

Справжній буржуа не купуватиме жахливо оверпрайснутий продукт

<sarcasm>Саме так, буржуа забʼє на ризики для бізнесу, включаючи контракт з клієнтом, щоб зекономити нещасні 2к баксів</sarcasm>. Відрізняйте буржуа від жлобів-пролетаріїв. Крім того, дофіга галер не давали ніяких старлінків навіть в офісах, тому мамині «буржуа» сиділи склавши лапки, і брехали замовнику, чому вони не працюють (часто по наказу галери). Тільки та брехня потім вилазила боком, бо замовник — не ідіот.

який за 2-3 місяці буде непотрібним

Це просто мегаоптимізм, а не адекватна оцінка ризиків для бізнесу. Русняві ракети нікуди не зникли, а інфраструктура досі не відновлена. Блекаути можуть зʼявитися коли завгодно. Ось недавно в Києві був блекаут. Краще мати екофлоу під рукою, ніж екстренно їхати в офіс в надії, що там буде світло. До того ж, термін служби такої штуки — близько 10 років, якщо брати на залізо-фосфатних акумах. Це повністю виправдана інвестиція.

Взагалі оцей менталітет — надіятися, що за тебе все вирішить дядя — повністю пролетарський, по суті. Буржуа мають свої речі і створюють собі хороші умови, в тому числі заради власного комфорту, а не їздять туди-назад до дяді, бо в того є світло.

Якщо програміст працює на компі від компанії, це ж не означає, що він не має власного компа.

Так яка різниця, що він там має, якщо той інший компʼютер не використовується як засіб виробництва?) Наявність ігрової пекарні не робить галерного гребця дрібним буржуа.

Хоча бувають унікуми...

Я знаю таких. І логіка в них зрозуміла — якщо їм ігри не потрібні, то для чого купувати окремий ноут, якщо галера і так видає? Щоб припадав пилом на полиці?

марксизм вже давно застарів і не пристосований до реалій сучасної економіки

Загалом так і є. Просто раз вже зайшла мова про пролетарські терміни, то айтішник зазвичай набагато ближче до пролетарія, ніж до буржуа. Бо особа, яка гребе в умовному ераті на ноутбуці галери, бігає в офіс за галерним печивом, і випрошує в начальника дозвіл піти у відпустку — ніякий це не буржуа, а звичайний робочий клас, тобто пролетарій.

Блекаути гарно показали, що диванні галерні «буржуа» зазвичай були не здатні купити собі екофлоу і старлінк додому, а замість того вони бігали в офіс, чи навіть просто нічого не робили, чекаючи на подачку від галери (якої, звісно, не було). А потім мінус до репутації українських айтішників в очах замовників — бо що галери часто нічого не хочуть робити (Авенга, привіт), що навіть смузіхльоби з доларовими зп не можуть витратити 2-3к баксів на забезпечення автономності свого робочого місця, звалюючи це все на галеру (бездіяльність та інфантилізм у всій красі).

Втім навіть за ним програміст не пролетар, бо володіє засобом виробництва — комп’ютером.

В нас більшість галерних айтішників користуються ноутбуками від галер, тому вони істинні пролетарії) Не пролетаріями хіба з натяжкою можна назвати спеціалістів на прямих контрактах і фрілансерів.

Ну, пролетарі — це люди без майна.

Пролетарій — той, хто працює на дядю, і не є власником чи хоча би співвласником бізнесу, хто отримує засоби для існування лише від продажу власної робочої сили — як, власне, робить більшість українських айтішників. Щоб не бути пролетарієм — треба як мінімум мати велику кількість акцій на солідну суму.

Середній клас — це взагалі окреме поняття, яке не має прямого звʼязку з пролетаріатом чи буржуазією. Колись фактично весь середній клас можна було вважати буржуазією, оскільки простий робочий не міг мати такий рівень доходу, щоб вважатися середнім класом, тому середнім класом був малий бізнес. Зараз же багато представників середнього класу — це звичайні пролетарії, тільки відносно багаті (порівняно з найбіднішими представниками пролетаріату).

бо й не айтішник, коректно айтівець

Ви мабуть замість «запальничка» кажете «спалахуйка»?

Ідіотизм — це дурнуватне пролетарське слово «айтішник».

Так айтішники і є пролетаріями, яке ще має бути слово для них?) І яку альтернативу пропонуєте? Щоб була зручна у використанні, а не довжелезне «айті-спеціаліст».

Ну звісно, фіксований курс бакса вони не хочуть скасовувати, зате підняти податки і повернути перевірки — з задоволенням. І це попри те, що пільгова ставка 2% мала бути актуальною до кінця воєнного стану. Гетманцев вкотре взявся за щипання гусей.

Ти навів досить валідні і цікаві пункти для мотивації. Кілька зауважень:

— боявся, що росіяни прийдуть до мене додому, а я без зброї і не готовий. Вирішив, що вигідніше зустріти росіян на танку десь подалі від дому

Часто бачив цю мотивацію, але це саме той випадок, коли людина штучно обмежує свої варіанти вибору, і не бачить очевидних. Людина — не дерево, вона може жити де завгодно, і змінювати свій дім, не привʼязуючись до локації. Є вибір жити там, куди русня не дійде. Переїхати десь на Закарпаття, чи в разі чого — втекти за кордон. Скажеш, що непатріотично і боягузливо? Можливо. Але дуже прагматично. Бетонна коробка не варта твого життя — ти можеш знайти собі нову бетонну коробку. І продовжити жити нормальним життям, а не в окопах. І не треба говорити, що без тебе особисто русня дійде до Польщі, Німеччини чи США, бо це не так. Можна жити в країнах подалі від рашки, в ідеалі — в США/Канаді, і майже гарантовано не знати війни (якщо не рахувати можливий сценарій WWIII).

Кароч, не думай, що я засуджую цю мотивацію. Лише наголошую, що варіантів є набагато більше, ніж два, які ти навів.

— страх тюрми

Тут ще дуже велике питання, що гірше. В обох випадках ти в неволі, не можеш вільно пересуватися куди захочеш, і займатися чим захочеш. Набагато більші шанси вийти живим і здоровим з тюрми, ніж повернутися з війни. З іншого боку, тюрма псує твій соціальний статус. Але і зі статусом ветерана війни не все так просто — детальніше внизу.

— страх не могти потім дивитись людям в очі

Ну оце саме той кейс про комплекси, який я раніше згадував. Комплекси, тому що 90% цивільних ніяк не засуджують тих, хто не хоче воювати.

— соціальний капітал, репутація

Ветеранів війни люди нерідко бояться, чув від знайомого-АТОшника. Роботодавці часто оминали АТОшників, бо хто ж знає, що з психікою у людини, яка роками жила в стані стресу, і для якої вбивство інших людей стало такою ж буденністю, як для цивільного випити каву? Раптом на нервах зірветься і заріже колегу? Тому в суспільстві АТОшників всі поважають, але часто намагаються їх оминати. Неоднозначний соціальний статус.

«Тому було б правильно замість того щоб звинувачувати всіх навколо у відсутності мотивації, просто підтримати тих хто вже знаходиться в окопі. А постійне ниття людей з дивану точно не додає мотивації тим хто понад рік в окопах.»

Це працює і в іншу сторону. Рейди зелених і виписування повісток на колінці, пакування людей в буси посеред вулиці, і заяви про поганих «ухилянтів» від окремих представників ЗСУ (не буду показувати пальцем) точно не додають мотивації служити. Мотивувати треба в стилі «ей, бро, нам потрібна твоя допомога, долучайся до нас», а не «ах ти клятий безсовісний ухилянт». Останнє як мотивація — не працює, хіба може на якихось закомплексованих людей, зате в більшості викликає прямо протилежний ефект.

Скажи їм: хлопці, я нарішав собі білий квиток, я досі не ходив ні разу в воєнкомат і взагалі буду косити до останнього.

Щоб «косити» — необовʼязково рішати білий квиток, способів є багато. Навіть такі, які не включають корупцію і є чистими з точки зору закону, уяви собі.

Бо мені мого життя шкода, а вашого не шкода.

Так це позиція не «ухилянта», а воєнкома. «Ухилянт» не кидає нікого на фронт. А воєнкоми, яких ти захищаєш — саме цим і займаються, їм не шкода людських життів.

«моя мама заслужила мати живого сина більше чим ти»

Тобто ти зараз блеймиш когось в тому, що він живий. Відповідно, щоб в твоїй системі цінностей гарантовано не бути винним — треба померти за Батьківщину. Якщо навіть хтось піде на війну і виживе — його теж можна звинуватити, що недостатньо добре воював, по окопах ховався, замість кидатися з калашом під ворожий танк. Браво, аплодисменти)