Статтю написали після дуже достойної події по MacOS-розробці. Дякую за організацію!

Може кому цікаво цієї неділі (28.10.2018) о 18:30 на Мишуги 7а буде перформенс театру де рулить Наталія Вайнілович.

www.facebook.com/events/262606041105280

Від себе додам, що один «семестр» я був з ними (курс закінчився перформенсом для однієї із київських шкіл) і дуже про це не пошкодував :)

Так що велкам.

Автору дякую за статтю!

@Dmytro Marakhovskyi питання дуже адекватне, без відповіді на нього ставиться під сумнів вся машінльорнінговість проекту.

soundcloud.com/doctor_juta/4xd0frfomsvh — воно?

Приходиш такий у кафе, а тобі дає квантову каву чувак із науковим ступенем)

Мені довелося побувати в МІТ та Гарварді, і я був супер-здивований, коли побачив нормальний універ високого рівня в Україні, коли був у Львові на книжковому форумі. І відчувається це саме через атмофсеру яка там панує. От в МІТ проходиш через MediaLab, дивившся — чуваки щось паяють, кодять, біля них немає «попихача з батогом», вони туди приходять, бо у ниї є passion! Дивлюся, в УКУ те саме. От був колись на Львів ІТ арені, там пацан біля стенду показує робота, якого забацали на кружку по робототехніці після пар (!), які описувалися в статті. Питаю деталі, плати, двигуни мама купила? Каже ні, дають викладачі там.
Вийшов попити чайку до них на терасу — ніби в старбаксі на Кембриджі, бачу хтось розказує Нищуку про те, як зовнішні жалюзі (не знаю чи вони так називаються) розсіюють 70% тепла влітку, тому не треба охолоджувати кондиціонерами, і розумію, що такі самі штуки бачив в хедофісі у моєї контори в Гамбурзі.
Щодо назви «Католицький», то я думаю що це навпаки дуже круто, адже це ламає десятиліттями нав’язані совком стереотипи, що якщо я ходжу в церкву, то я зомбі проти науки і якийсь «не такий». Хоч я і не сповідую католицизм, але сам факт того, що установка «іскарєнім рєлігію» руйнується — це дуже добре і на мою думку є ознакою паростків адекватності в суспільстві.
Поки що віддати своїї дітей туди на навчання у мене бажання є.

О, вчора дружина затягла на танці, і тут пост в тему :) від себе додам, що це дуже круто для сімейних пар, адже в танці можна себе проявити так, як ти не проявляєш себе у буденному житті, і це не тільки можливість «переключитися», а й чинник, який дуууже розвиває відносини, дає масу вражень для обох, навіть якщо ти в якомусь конкретному новому для тебе танці нічого не тямиш, як зараз я ;)
Хайлі рекоменд!)

Нижче під рекурсією вже згадувалося, але повторю:
Лавка (частіше називають бенч (banch)) — період роботи, коли працівник не працює по конкретному замовленню, так як таке відсутнє. Тобто йому платять зп, але час він виділяє на саморозвиток, туторіали якісь, тощо. Це буває як тоді коли людину тільки беруть на роботу, а проекту конкретного ще немає (як у автора), або якщо якийсь проект завершився, а нового ще не знайшли. Компанії вигідніше оплачувати зп співробітнику ніж потім шукати нового.
Переваги: тобі капають грошики, руки доходять до вивчення того що завжди відкладав, фірма економить — ти ростеш професійно, всім добре.
Недоліки: час переходить в афінний простір (стає гумовим), прокрастинація і «униніє» досягає 80 рівня, важко після застою «розкачатися» знову.
Якщо не помиляюся, то термін пішов від лавки запасних в різних іграх (футбол, баскетбол, тощо)

Стаття навіяла спогади про мої враження від МІТ коли пробрався туди «полазити» з одногрупником будучи в США по work and travel. Дивишся на все великими очима, ніби на паралельну реальність :)
Бачиш людей, які having fun while learning + що це також прості смертні (сидить троє індусів, думаю явно імпрувають якусь теорію графів, придивляюсь — рубаються в доту :)) )
Одразу приходить відчуття «бєзісходності» від «унинія» навчання в нас навіть в топових вузах.
MediaLab забитий мотлохом, який таскають самі студенти, і з якого потім ліплять шедеври. Самі! Не за +2 бали за семестр! В кімнатці біля кава-машини на холодильнику наліпка «Check fridge for milk» — і це для простих смертних.
Так, ти працюєш в 5 разів інтенсивніше ніж тут, але і реалізувати себе і залишити після себе щось для інших шансів значно більше (як-от вийшло у автора) + оточення сприяє саме цьому, а не боротьбі з ним за виживання.
Після прочитання історії автора з’являється розуміння реальності і бажання дій до досягнення того, про що давно тільки мріяв.
Так що дякую, Віталій! Пиши ще! :)