Oh, hi Mark!

PHP живий, він буде вічно жити, бо в серці має те, що не вмирає.

Цікава розповідь, дякую!

Так, це до речі має наслідок: погані спеціалісти перестануть користуватися попитом. Якщо тобі треба зробити «хоч якось», краще вже через ЛЛМку прогнати. Правда, так само зачепить і умовних новачків, але знову ж таки, у них є перевага — стати експертом зараз набагато простіше.

Цей коментар, хоч і правильно викладає основні тези статті, є класичним прикладом того, чому надмірне скорочення позбавляє текст його справжньої цінності та навіть може бути небезпечним.

Коментар не передає повної суті, тому що він перетворює живе, емоційне та багатошарове міркування на сухий, стерильний перелік фактів.

Що саме втрачається в короткому переказі?
Емоційний зв’язок та особисті історії. Автор будує свій аргумент на особистих, живих прикладах: однокласниця з першим комп’ютером, друг з японськими катанами, продавці на Радіоринку. Ці історії створюють контекст і викликають у читача емпатію. Ви не просто читаєте тезу — ви відчуваєте її через досвід реальних людей. В коментарі це зникає, залишаючи лише абстрактну ідею про «опанування нових навичок».

Сила конкретних, болючих прикладів. Стаття наводить три нищівні кейси про ШІ: цілий R&D відділ, замінений одним промптом; художниця, що втратила замовлення; письменниця, яку звільнили. Ці історії — не просто ілюстрації. Це потужні попередження, які б’ють набагато сильніше, ніж загальна фраза «багато робіт можуть бути замінені». Коментар згладжує ці гострі кути.

Головний парадокс і відчуття спокуси. Найважливіша частина статті — це опис внутрішнього конфлікту. Автор не просто засуджує ШІ, він захоплюється ним, називаючи його «найкращим, що траплялося з робочими інструментами». Ключова думка полягає в тому, що небезпека нейромереж є прямим продовженням їхньої суперсили. Фінальні абзаци про бажання «просто закинути текст помилки у віконечко» і самообман «я завжди можу кинути» — це пряма аналогія із залежністю. Саме ця психологічна боротьба є серцем статті, і коментар її повністю ігнорує.

Іронічне мета-завершення. Стаття закінчується пропозицією від імені ШІ перетворити текст на «короткий конспект, чекліст або план». Це блискучий літературний прийом, який миттєво занурює читача в ту саму спокусу, про яку щойно йшлося. Це змушує задуматись. Цей важливий шар сенсу в коментарі відсутній.

Чому читати такі скорочення небезпечно?
Спираючись на цей приклад, можна виділити кілька глобальних небезпек надмірного захоплення «саммарі»:

Формується ілюзія розуміння. Прочитавши коментар, людина думає, що зрозуміла статтю. Насправді вона засвоїла лише висновки, але не шлях, яким автор до них прийшов. Вона не зрозуміла глибини проблеми, не відчула її емоційної ваги. Це як знати відповідь до математичної задачі, але не вміти її розв’язати.

Втрачається контекст і критичне мислення. Повний текст дає змогу оцінити аргументи автора, погодитись чи посперечатись з ними, помітити слабкі місця. Скорочення подає інформацію як догму, не залишаючи простору для аналізу. Ви просто споживаєте чужий висновок, не тренуючи власний розум.

Це і є та сама ментальна пастка, про яку попереджає автор. Стаття прямо говорить, що делегування мислення ШІ призводить до деградації нейронних зв’язків. Парадоксально, але читання скороченого переказу цієї ж статті — це і є той самий акт «делегування». Замість того, щоб пройти через авторські міркування, ви просите «саммарі» зробити роботу за вас. Це руйнує здатність сприймати складну інформацію.

Висновок: Конспект може слугувати як анонс або швидкий огляд, щоб зрозуміти, чи варто читати статтю. Але сприймати його як повноцінну заміну — це добровільно відмовлятися від глибокого розуміння, емоційного досвіду та тренування власного інтелекту. Це шлях до поверхневого мислення, про небезпеку якого і попереджає автор.

Точно не вона сама.

Та і налаштовувати там, чесно кажучи, небагато. Пусти агента до внутрішнього пошуку і він в принципі сам все знайде.

Якщо ж ви про тих, що будують самих агентів, то звісно. Але в зомбі-апокаліпсисі мені з більшою ймовірністю знадобляться здорові зуби, ніж навички виживання.

chatgpt.com/...​68-8006-b769-ed717df0114e

Ой, здається ваше «фундаментальне обмеження» не прожило і півроку. Як же так.

Автомобілі ніколи по-справжньому не замінять коней. Вони не можуть самі йти знайомою дорогою без постійного втручання людини, потребують ідеально рівних доріг та дорогого палива, яке ще спробуй дістань. Це не баг, це фундаментальне обмеження технології. Ми, коні, в безпеці, повірте мені.

+

Найбільше на золотій лихоманці наживаються продавці лопат. В даному випадку — наймані копачі, які заробляють своє, незважаючи на те, через скільки загнеться компанія що їх найняла. В чому проблема?

Я коли вдарюся завжди просто прикладаю подорожник і мені завжди допомагає. Вважаю, що травматологи — це все розвод на гроші і ніяких переломів насправді не існує.

Так, реально, мій колега прийшов в 44, після тридцяти купа народу приходить. Єдине, що вимоги для таких кандидатів трошки вищі, ніж до випускників, яким достатньо вміти обертати дерева.

До всього написаного вище додам, що найпростіший спосіб отримати запрошення на інтерв‘ю — це брати участь у контестах, організованих цими компаніями. Хакеркап, хешкод, кодеджем, етс. Ну, крім Амазону. Ті ковровими бомбардуваннями спамлять, я думаю до них запрошення у вас вже є :)

Мені пощастило що в попередній компанії в мене була можливість «помацати» весь стек, від найглибшого беку до самого фронту. Це дуже допомогло на систем дизайні. Ну а кодінг — про це мільйон ресурсів є, кожен вибирає, що йому подобається :)

Я колись зібрав доку, не скажу, що я там все справді використовував, але виглядає там все солідно. Ось: docs.google.com/...​5bc1aJxRYiLohh0QSj74/edit

Привіт, Олег. snag.gy/yvc9Yk.jpg

Ви напевне в селі давно не були. В моєї бабусі, в селі без сільради з населенням в кілька сотень людей, є можливість підключити гігабітний канал. При цьому в деяких будинках на Подолі навіть кабельного нема, тільки ADSL.

Громадянство зазвичай дають через років 5-10 узаконеного життя в державі. Тобто, щоб отримати в 18 паспорт, треба було виїжджати в 8-13. При цьому треба мати офіційний дозвіл на проживання там, наприклад блу карту.

Якщо ви прогавили свій шанс і не змогли в 13 років отримати блу-карту, як сіньйор, то вже напевне і пізно.

Частка успішних співбесід залежить від рівня, і для стажера це підозрюю десь один відсоток.

Тому, коли ви подастеся на сто позицій, і всі відмовлять, тоді можна буде почати переживати. А поки що врахуйте всі зауваження і подавайтеся далі. А то поки ви створюєте теми на ДОУ, ваш конкурент качається робить ще п’ять тестових паралельно.

Ох ніфіга собі!

В мене підозра, що через кілька місяців, коли все погане забудеться, а все хороше (привіт накладки!) досі циркулюватиме в пам’яті, ви захочете повернутися. І в принципі, після Х років досвіду це буде набагато простіше, ніж з нуля і до ста.

Тоді ще дізнаєтеся, що є конторки, в яких працювати можна і по вісім годин (а є такі, що і двох достатньо, iYKwIM), що софт скіли часто важливіші, ніж хард, що у наймі існує позитивна дискримінація дівчат і що фрілансити можна не тільки на заповненому дешевими індусами апворку.

От тоді, через кілька місяців, напишете ще одну статтю, а ми і почитаємо. А поки успіхів вам у копірайтерстві. Текст і код, до речі, мають набагато більше спільного, ніж видається спочатку, тому і цей досвід явно зайвим не буде.

Все круто, але я би приймав оплату відразу сиром і зеркалками. Для чого на конвертації втрачати два рази?

Значить вам не проставили правильну спеціальність. Мені теж у свій час не проставили, провтикали параграф, тому я і кажу, що треба за ними слідкувати.

1. Головне отримати блу карту. Прослідкувати, щоб були всі параграфи правильно поставлені, спеціалізація стояла айтішна, і що освіта визнається. Один із маркерів — якщо дружину не примушують здавати німецьку — значить світить блу карта. Без блу карти краще не їхати, все стає набагато важче.

2. Про роботу я б не парився. Поміняти роботу, якщо що, коли вже тут — набагато простіше. Навіть, якщо звільнять в перший день, або щось не так, німці дають три місяці на пошук нової. Враховуючи активність берлінського ринку, проблем не буде взагалі. В найгіршому разі сіли і поїхали додому, подумаєш. Те ж саме про зарплату. Це небагато, але в принципі достатньо для початку і теоретично можна щороку додавати +10к і зрештою вийти на щось прийнятне.

3. Єдине, що потрібна фінансова подушка і трохи нервів для початку. За квартиру доведеться віддати трохи більше, ніж місячну вартість (заклад, плюс дехто вимагає оплату наперед на місяць-два), якщо квартира буде без меблів, доведеться купувати хоча б матрац. Проїзні знову ж таки, їжа кожного дня. Я б орієнтувався тисяч на 5-7 євро мінімум вільної валюти.

Також доведеться перший час поламати мозок над пропискою, пошуком лікарів, пошуком потрібних товарів і всяким таким. Деколи цікаво, деколи хочеться кинути все і поїхати додому прямо сьогодні.

4. Мотивація «для дитини» — погана мотивація. Захоче — сама поїде, у неї своє життя, у вас — своє. Також по грошах буде менше. Не тільки перший час, а взагалі. За грошима сюди не їдуть.
Але спробувати пожити закордоном — сам по собі дуже цікавий і корисний досвід. Раджу.