Кілька місяців, жах! Ціле життя змарноване!

Як погано, що в людському мозку є тільки один відділ на мову програмування, і як вивчаєш нову, стара автоматично затирається. От би було круто, якби можна було вивчити дві! Хоча, на це напевне піде ще кілька місяців, хто на таке піде?

А ще джаваскрипт — дуже стабільна штука, вклав зараз оце кілька місяців, і все життя можна цим користуватися, ніяких тобі нових фреймворків кожного місяця, як всюди інакше, не треба вчити мову з нуля кожних півроку.

Ну і позиція трейні — це ж єдиний шанс на все життя! Втратиш його — і вважай, що все, навіки бомж і сльози в подушку кожного ранку. Хоча, ні, не в подушку, сльози бомжів течуть відразу на брудний, холодний асфальт.

Не руйнуй своє життя, астанавісь!

Якщо можеш пробитися кудись в Європу або Штати в крутий технічний вуз — дерзай, якщо ні — то КНУ кібернетика або КПІ примат.

Практику завжди підтягнути можна, а теоретичні основи тобі ніяка галера не дасть. До того ж найкрутіші і наймодніші теперішні напрямки, як АІ, МЛ потребують хорошої математичної бази. Якщо не осилити їх в 20, потім буде на порядок важче.

Якщо попре — можна отримати PhD, для деяких спеціальностей це перевага, а в Україні його отримати простіше, ніж деінде.

Ще, навіть якщо самі предмети виявляться фуфлом (особливо під кінець), саме перебування в компанії крутих людей допомагає з мотивацією і самопозиціюванням. Можна швидко дізнаватися про різного роду стажування в Ґуґлі, ФБ і їм подібним. (До речі кодеджеми, хакеркапи і хешкоди — обов’язково, раз тобі подобається олімпіадне програмування).

Ну і звісно, англійську на флуент і різного роду курсера паралельно універу. Там і викладають краще, і підручники мінялися за останні 50 років, на відміну від.

Так це якщо фіча. А якщо треба тільки сапорт, і в принципі в кілька годин на день (або краще сказати 12 годин на тиждень), то навпаки якраз супер — зазвичай таких девів тримають на повну ставку при тому, що більшість часу вони якраз чаї ганяють.

Класику треба знати :)

Пропонують роботу на фірмі.
Секретарем-референтом, обов’язкове знання комп’ютера...

Релокація — це відповідальність, за яку хочуть братися або великі контори, де процес налагоджений, або коли спеціаліста на місці не знайти чи він занадто дорогий.

Як вже багато хто сказав — релокуйтеся самі, безвіз дозволяє сидіти в Європах три місяці, можна встигнути походити по співбесідах і поговорити з ними усно.

Ну і плюс, якщо не доходило до хард скілів, значить щось не так зі скілами софт, не інакше.

Ага, бачив рекомендацію Ґейтса, лежить в рідлісті, чекає черги :)

Чисто з означення так. Третім світом називали країни, не задіяні у протистоянні СРСР — США. Ми були явно задіяні, тому або другого, або першого, залежить від ракурсу.

Тепер, коли світ однополярний, третього світу нема в принципі: тільки «розвинуті економіки» і «економіки, що розвиваються». Україна поки в другому таборі, але має всі шанси потрапити в перший, якщо не наробимо помилок.

Go це більше девопс, інфраструктура, ні бізнес-логіку ні ентерпрайз на ньому особливо не накатаєш. Маленькі, надшвидкі мікросервісики, які роблять щось нескладне — так. Бекенд, повністю написаний на Go — такого ще не зустрічав.

Ну, і незважаючи на «вісім років на ринку», тулзи досі сирі — 25 зірочок на ґітхабі вважається вже серйозним інструментом, а в більшості все доводиться писати самому. Плюс незрозуміло, який менеджер залежностей юзати. Плюс важко дебажити. Плюс ООП для збоченців.

Ну і if (err != nil) return err, nil це звісно жесть жесть жесть.

Тому і платять більше — як шахтарям, доплата за шкідливість.

Прочитав Гру Престолів. Задумався.

Якою тулзою вміли користуватися, таку і використали. Тепер що, спеціалістів перевчати кожного разу, чи що?

Програмер без сліпого набору? Невже аськи в дитинстві не було? :)

«Дизайн-патерни — просто, як двері» — афігєзна! Один з ну дуже небагатьох випадків, коли технічна книжка не англійською не те, що не поступається, а подекуди і перевершує аналогічну літературу «універсальною».

Я навіть думав у один час перекласти її англійською, щоб дати почитати колегам, похвалитися земляком, лол.

Ну тут кілька варіантів:

1. Ти робиш щось для власного задоволення, а його використання іншими дає тобі підйом ЧСВ (більшість опенсорсних проектів, створених однією людиною саме такі).

2. Ти робиш щось, щоб підняти свій статус і цінність для роботодавця (наприклад виступи на конференціях, які практично ніколи не оплачуються або книжки, за які платять зовсім мало). (зазвичай працює разом з пунктом 1, тобто це також і джерело задоволення).

3. Ти отримуєш кайф, допомагаючи комусь важливому для тебе: армії, дітям, літнім людям.

Загальне правило: якщо ви спеціалісту не платите, він повинен все одно щось отримати від вашої співпраці, або як мінімум йому має бути цікаво. Інакше — навряд.

Вчити js зараз, а працювати через 5 років — марна трата часу. 100% фреймворків, фічі яких дають зубрити на курсах, до того часу або зміняться кардинально, або помруть. Курси «підготуємо червня за два тижня» так взагалі гарантовано відіб’ють бажання читати код взагалі.

Якщо цікавить програмування — радше варто дивитися в бік олімпіад і штук потрібних там: структур даних, динаміки. Через олімпіади набагато простіше потім потрапити у монстри типу гугла і фейсбука. До того ж це весело!

Також, якщо цікаво, можна спробувати ардуїно, мобільну розробку, може навіть js, але ні в якому разі не в форматі «навчання». Його і в школі достатньо, вистачить.

Натомість треба гратися, пробувати нове: написати базу даних переглянутих фільмів, або розклад матчів для турніру по тенісу, або троянчик, який стирить паролі від роутера сусіда-алкоголіка. Запрограмувати дрона, щоб виносив сміття, бойового робота, який лякатиме голубів на балконі. Написати простенького чат-бота, який відповідатиме на питання «а голову ти вдома не забув?». Або клон Тіндера з єдиним учасником чоловічої статі — собою. Та що завгодно, головне, щоб очі горіли.

Ну і якщо нічого поки не цікаво, то і ладно. Може ваш син стане професором біології або видатним лінгвістом. Для чого йому тоді той бісовий js?

Factorio, якщо програміст. Наркотик ще той.

Пора давно переймати досвід західних колег.

Німецькі рекрутери дзвонять не на мобільний. Вони набирають номер, вказаний на сайті компанії, де працює їх жертва, дзвонять туди і просять покликати такого-то.

Як буде питати хто, продовжують вони, скажіть що рекрутер, на тему нашої співпраці. Секретарі офігівають, але до телефону кличуть. Потім дивляться на тебе, як або на сміливця, або на абсолютного ідіота, що дав замість персонального номер компанії. Ще веселіше потім пояснювати, що вперше чуєш про цю розумницю, і ніякої співпраці у вас не було. Тому, що, блін, і справді не було!

Очевидно розрахунок на те, що людину після такого звільнять і можна буде вгризтися у ще тепле, але доста розгублене тіло. Оце професіоналізм! Вчіться!

В мене в школі пару пацанів замутили колись подібний бізнес-план: написали на листочку в клітинку великими літерами «СПИСОК П***ІВ», а потім підходили до кожного і просили символічну плату за відсутність у цьому списку.

Листочок, мовляв, вони повісять у коридорі, і всі-всі зможуть його прочитати. А ти ж не хочеш, щоб усі дізналися, що ти — п***?!

Бізнес-план у пацанів зірвався, коли їм пообіцяли той листочок засунути кудись поглибше, але я бачу, що діло їхнє живе. Шкода що тоді інтернету не було, може б і вигоріло?

Ну ви ж розумієте, що обговорюють не те, хто там що мав покривати на тому ланчі, а радше вашу готовність (і головне можливість!) попрощатися з перспективним кандидатом через одну невинну, хоч і невдало сформульовану фразу.

Завтра ви почнете відшивати кандидатів в рожевих сорочках, а післязавтра — тих, хто протирає окуляри лівою рукою. (Дуже суперечливий приклад про каву вже наведений нижче).

Мова навіть не про критерії, а про необмежену владу над процесом, яку раптом отримує певна людина, і про те, як вона з нею поводиться. Про синдром вахтера себто.

Навпаки, фраза «I invite» означає «Я плачу» практично на 100%.