Рекрутер Марія кожного дня по декілька разів постила у себе в лінкедіні клікбейтні тексти про «Гарячу термінову вакансію», в той час коли я по тій самій вакансії вже другий тиждень чекав на фідбек. Нормальний це спосіб комунікації чи банальне шахрайство — вирішувати вам.

Ніколи спеціально не цікавився цією компанією і не подавався на жодну з їхніх вакансій. Рекрутер Євгенія сама до мене написала стосовно відкритої позиції, при чому цього разу вже, мабуть, втретє. Мушу зазначити, що вакансію на цей момент ще не було опубліковано, тож звіритися з формальними вимогами та критеріями на цю позицію було фактично неможливо. Але я припустив, що рекрутер Євгенія, вкотре виходячи на зв’язок з конкретними кандидатами, все ж знає хто їм потрібен.

Запланували та провели скринінг, який пройшов в дусі «та наче нормально поговорили» і розійшлися по своїх справах чекати наступних кроків. Але через деякий час мені приходить стандартний лист-заглушка про «another candidate». Так-так, «candidate» в однині! На етапі скринінгу! Адже саме так найм у 2025-2026 році і працює! Відреагувавши дещо емоційно (чим не пишаюся), запитавши буквально «що за фігня?», я отримав прохання «продовжувати спілкуватися у професійному тоні» та пояснення що «вирішили рухатися далі із кандидатом, у якого є більше релевантного досвіду із мікросервісами, оптимізацією та із досвідом у менторстві та проєктуванні рішень», що після короткого нетехнічного скринінг-дзвінка (на якому ми навіть опосередковано не торкалися згаданих тем) звучить вкрай надумано, якщо не сказати — абсурдно.

Звичайно, не кожного дня рекрутери після короткої розмови дають настільки прямий та розгорнутий технічний вердикт, тож я вирішив поцікавитись у Євгенії — а чи вважає вона свою експертизу достатньою для того, щоб оцінити мій рівень розуміння мікросервісів, оптимізації та здатності проектувати рішення. На що отримав відповідь що «Рішення приймалося разом із технічною командою». На що я запитав, що оскільки у технічної команди такі чудові телепатичні здібності, які дозволяють визначати технічний рівень кандидата без, власне, технічного етапу інтерв’ю, то що їм заважало оцінити мій рівень розуміння мікросервісів ще задовго до того, як ми почали планувати скринінг-дзвінок? На цьому рекрутер Євгенія, вкотре зробивши ремарку про «професійний тон» (хоча я слова «фігня» більше не вживав), на жаль, капітулювала і конкретної відповіді не надала.

Що ми маємо у підсумку:
— неконтрольовану розсилку спаму до потенційно нерелевантних кандидатів;
— відсутність у відкритому доступі інформації про вимоги для позиції, на яку вони наймають;
— оцінку глибинних хард-скілів (мікросервіси, архітектура) через нетехнічного рекрутера без жодного технічного питання на скринінгу чи в будь-якій іншій формі;
— перекладання відповідальності на технічну команду, яка, з дуже високою ймовірністю, навіть не в курсі, що когось оцінювала;
— газлайтинг через спроби прикрити власну некомпетентність вимогами «професійного тону», коли кандидат хоч і дещо емоційно, та все ж справедливо вказує на очевидні логічні дірки в аргументації та процесах.

P.S. Після цього епізоду я намагався вийти на Head of HR та конструктивно адресувати вищезгадані проблеми. На жаль, мої повідомлення як на офіційну пошту компанії, так і на сторінку в LinkedIn, залишились проігнорованими, що, власне, і стало остаточною причиною написання цього відгуку.

Вперше за всю практику зіткнувся з ситуацією, коли ко-фаундер компанії, який вів рекрутаційний процес, не був знайомий із представником клієнта — усі ми троє вперше перезнайомилися прямо на дзвінку.

Зустріч, заявлена як кежуал-знайомство з клієнтом та обговорення деталей оферу, перетворилась на допит про особисті речі, накшталт хоббі чи операційної системи, а згодом — на неочікувану сесію лайв-кодінгу, лайв-гуглінгу та лайв-промптінгу, попри те, що технічний лайв-кодінг уже був на попередньому етапі. Я не був готовий до такого розвитку подій, тому відмовився.

Це «знайомство» також показало проблемний та аб’юзивний формат взаємодії: представник клієнта спілкувався зверхньо, знецінюючи співрозмовників, зокрема й згаданого ко-фаундера. Було очевидно, що саме клієнт диктує правила та формат взаємодії, тоді як компанія абсолютно безхребетна — не здатна тримати межі чи захищати власний процес. Тож не дивно що вони ніяк намагалася скоригувати ситуацію або взяти відповідальність за зламаний формат інтерв’ю, обмежившись фразами «мені шкода» та «давай завершувати цю розмову».